В однієї дівчинки лялька була. Незграбна, пластмасова, і плакати вміла - молоком. Дівчинка її жаліла і питала:
- Що ти все плачеш?
- Так мені сумно.
- Що ж тобі сумно?
- Так у мене є душа.
- А хто її не має?
- Комод не має.
- От дурна, - думав комод, від обурення пожовуючи старі трусики дівчинки.
Але й йому було ляльку шкода. І вночі, коли дівчинка спала, він почав наскрипувати полонез. Для ляльки.
- Це ж треба, яка я дурна, - подумала лялька і перебралася спати в скриню комода.
Плакати вона припинила, але посміхатися обличчям не навчилася. Тільки очима, одними очима. Але іноді цього достатньо.