Щастя

Одна дівчинка незаміжня була. Така незаміжня, що їй на пенсію скоро, а в неї в ліжку одна подушка, на столі – одне горня, всі шкарпетки в хаті парні, а під балконом - ні недопалків, ні голів воблячих, ні Всесвітнього конгресу доміношників. Ні-Чо-Го.
 А тут ще осінь підкотила. Стало дівчинці сумно, тому що ось-ось почнуться процеси в організмі незворотні, що викликають обзаведення фікусом, канаркою, товстим котом, чоботами-дутишами і хутряним капором зі шкіряною орхідеєю біля правої скроні.
 Але в останній момент до неї на усиновлення немовля одне попросилося, чоловічої статі, зріст сто вісімдесят, вага майже така сама, родом із бухгалтерії меблевої фабрики. І насамперед вимагав, пройдисвіт такий, надати графік нічних прикладань до грудей, а вдень просив його штучно вигодовувати, борщем, котлетами та макаронними виробами не менше 5 міліметрів у діаметрі. Він для цієї мети на рідному виробництві штангенциркуль спулив.

 А дівчинка й рада. Поховала кота, канарку і фікус у братській могилі за меморіалом чоботям-дутишам, на підбори встала і побігла в продуктовий із заскоками в перукарню, хімчистку та інші злачні місця. А сама стурбовано-просвітлена, як мати Тереза в період духовного нересту.
 І все в неї було як треба. І борщ смачний, і під балконом на клумбі замість півоній остогидлих – запорожець триколісний кольору Індіри Ганді з молоком. І шкарпетки по всьому будинку непарні повзали, пару собі шукали і знаходили, і раділи зустрічі у неприродний для шкарпеток, але природний для людини спосіб.
Тому що щастя – ось воно. Підходь і бери. Всім вистачить.