Розділ 4

     Місія. Ось що привело Дону на Землю, вона прийшла допомогти людям здійснити еволюцію швидше, з радістю та любов’ю, відкрити нові можливості та проявити свої здібності. Це саме те, чого палко бажала її душа і серце, та життя вносило свої орієнтири. Доля оберігала її як найулюбленішу дитину і в той же час посилала жорстокі уроки та різних вчителів.

     Місця, які бачила Дона уві сні вражали, захоплювали та надихали. Декілька років тому вона побачила сновидіння в якому промовлялося: «Вона прийшла на Землю допомогти людям, навчити їх телепатії та телекінезу, бути сонцем, зігрівати промінням, яке лилося з очей». В цьому сні Дона виглядала по-іншому, на обличчі виднілися дивні знаки чи то символи, вони світилися. Проснувшись, дівчина жахнулася.

- Боже, хто я? – лунало в її думках.

      Час від часу, немов манна небесна сходила, юна нав’язливо думала про те, як вона може допомогти людям. Розповісти їм правду, та яку? Дона не усвідомлювала і сама цієї правди, вона не могла впоратися з власними життєвими проблемами, тож думати про інших видавалося чимось космічним, нездійсненним.

     Дона почала просинатися, пазли, у вигляді запитань в її голові, складалися воєдино. Вона – божественний прояв світла і чистої безумовної любові. На жаль, цього мало щоб усвідомити всю сутність власних сил. Телекінезом Дона не володіла у реальному житті, телепатія, здавалося, всім відоме і доступне явище. Тож як прискорити процес розвитку, що відкривати, створювати.

      Багато деталей, навиків та ідей Дона перебрала з космосвіту. Добре знаючи людей, вона могла б легко впровадити новітні технології на Землі, проте реалізація є питанням часу і готовності суспільства. В свої звичайні дні Дона навчалася, читала літературу, займалася спортом, гуляла з друзями та весело проводило час. Їй подобалася і самотність, і компанія. Наближаючись до своєї мети, юна спілкувалася з старими друзями менше, оскільки розуміла – при розвитку проектів оточення зміниться, поруч повинні бути сильні та готові. Як і будь-яку людину, Дону ображало небажання друзів проводити час з нею, здавалося, вони уникають дівчину. Цьому не було пояснення та явної причини, з часом Дона змирилася і перестала писати першою. Незважаючи на ілюзорну самотність, вона почувалася щасливою та радісною.

     Сім’я Дони часто не розуміла захмарних мрій дівчини, великих амбіцій та бажання приносити користь світу. Ділитися думками, говорити про відчуття було заборонено. Кожен проживав емоції самостійно. Батьки Дони дотримувалися соціальних стандартів та вважали «так як в людей» - найкращим варіантом існування. Вони важко працювали щоб дати все своїм дітям, Дона розуміла їх зусилля, тому навчилася вислуховуватися настанови і жити далі. Мама безмежно любила свою доньку, тож намагалася її розуміти і, з часом, все більше покращувати стосунки, проявляти почуття і ласку. Вона оберігала її, ставилася з ніжністю і теплом. Дозволяла обирати та бути собою. Ні, Дона ніколи не була з мамою найкращими подругами, проте їм вдавалося поважати і любити одна одну, вислуховувати і підтримувати.

     Стосунки з татом з часом стали формальними. Дона знала, що він любить її, проте моментами відчувала зворотне. Інколи вона відчувала справжню тривогу поруч з ним, страх та відчай, інколи нічого. В дитинстві дівчина віддала б все, щоб провести час з татом, погратися, проте чим більше дорослішала, тим більше розвіювався цей образ в уяві. Батько багато часу проводив на роботі або у спілкуванні з друзями, тож йому хотілося щоб і Дона проявляла таку ж активність в соціумі. Та вона була інша. Не розуміла, як можливо гарно говорити з тими, хто в шкільні роки причиняв їй біль. Дитячі образи давно минули, але це не причина товаришувати з людьми, які не відкликаються серцю.

- Світ не крутиться навколо тебе, ти не королева тут, - говорив їй тато.

Дона була підлітком і щиро не розуміла навколо кого ж крутиться її світ.. Якщо не вона центр свого світу, життя, то хто? Кого вона має зробити головним?

- Але ж він нічого не знає про мене, не цікавиться і не запитує, то чому робить такі висновки? І з чого батько взяв, що я вважаю себе королевою? Хіба краще вважати себе ніким, аніж знати що можеш керувати своїм життям? – запитувала себе Дона.

Слухати такі слова було важко, та це ніяк не вплинуло на світогляд Дони.

- Ти мене позориш, що ні з ким не спілкуєшся, не гуляєш, - продовжував батько.

     Дона мовчала. Вона мала багато хороших друзів, знайомих з якими прекрасно проводила час. Дівчина зовсім не хотіла насильно спілкуватися, лише для галочки. Її обурювало все в цій ситуації.

- І як дорослі не розуміють, що спілкування не переривається просто так? – думала Дона.

       Слова батька ще багато років не виходили з її голови, згадувати їх було боляче. Спілкування Дони з татом відбувалося вкрай рідко та на нейтральні теми або складалося з історій, які він розповідає. Дівчина слухала його як дещо необхідне щоб можна було продовжити займатися власними справами. Безсумнівно, він любив Дону по-своєму, як вмів. Батько робив для неї і багато хороших речей, давав матеріальні блага, комфорт та достаток. Її бажання виконували, багато мрій здійснювали, підтримувала багато помилок і перемог. Проте часто діти вимірюють любов ставленням і своїм станом поруч. Якою б важкою не здавалася ситуація, Дона любила тата і знала – він робить усе, що може. Він теж мав до неї багато претензій і часто агресував через дрібниці, Дона звикла. Розуміючи, що батько керується найкращими побажаннями, якими б не були його дії, юна не звертала уваги на нюанси та все ж продовжувала дотримуватися власних цінностей, поглядів і мрій. Буря проходить, а життя продовжується, як нічого не бувало.

     Чи знали вони про її неземне походження? Дона й сама часто задавалася цим питанням. Навіть якщо так, вони ніколи не показували цього. Будь-які спроби підняти тему зазнавали невдачі. Батьки мовчали. Тож Дона перестала намагатися та, знову ж, продовжила жити. Вона розуміла, що батьки можуть допомогти вирішити побутові питання, та те, що стосується тонкого плану і космосу – лише вона. На жаль, віри у власні сили часто бракувало дівчині. Безліч сумнівів і страхів: чи впорається вона, чи зможе досягти більшого, а можливо все, на що вона здатна, продовжити справу батьків і так само важко працювати? Дона не бачила легкого життя, люди навколо неї працювали зранку до вечора, часто потребували більше, а періодами ледь зводили кінці з кінцями.