Розділ 3

          Щовечора Дона мріяла побачити сон з подорожжю в інший світ. Саме там можливо дізнатися усі таємниці, побачити справжнього себе та відкрити скриньки правди. Далеко не усім вдається потрапити у інший світ та познайомитися з ще однією частинкою себе. Хтось тренується роками щоб зрозуміти свою вищу сутність, хтось потрапляє туди випадково і зовсім неочікуванно для себе, та є частинка тих, хто ніколи не втрачав зв’язок з квантовим рівнем нашого буття. Дону не можна віднести ні до перших, ні до других, ні до третіх. Вона завжди знала, що тримає витоки своїх джерел на небесах, випадково потрапляла в інші світи уві сні та іноді намагалася самостійно вийти на розмову з іншими цивілізаціями. Дона мала власне завдання: зібрати усі свої сили в одній точці тут і зараз, в цьому світі, саме у цій реальності. В інших світах можна дізнатися багато нового, принести дещо на Землю, поспостерігати, вирішити задачі життя або зрозуміти як це зробити. Жити – лише тут і зараз. Герої нашої книги прийшли на Землю побудувати багатовимірний, світлий світ в любові на Землі, принесли з собою багато майбутнього. Вони випередили час, тому часто здаються не зрозумілими і дивними оточуючим. Лише на нашій планеті є можливість зіграти, награтися досхочу і еволюціонувати як душа.

          Ви будете здивовані, та Лукас чудово справлявся з своєї грою. Іноді найсвітліші душі обирають грати за темних щоб пробудити велику кількість людей. Життя не піддається логіці та чужим очікуванням. Така правда ранить, доставляє страждань. Здається, що світ несправедливий і знущається над нами війнами, катастрофами та жорстокістю. Ми створили його таким власними діями і думками. Ми змогли це зробити, отже зможемо і змінити.

          Дона лягала спати з наміром зрозуміти як діяти далі, як зруйнувати закляття та допомогти собі самостійно. Заснувши, вона поринула у казкові сновидіння. Юні відкривалися все нові і нові горизонти.

Небесна далечінь омивати широкі простори замку та прилеглі до нього території. Виднівся маленький купольний будинок, конструкція нагадувала напівпрозорий шар, злегка зрізаний знизу. Незважаючи на зовнішній вигляд, всередині було затишно, відчувалася атмосфера свята та домівки. Палаючі очі дітей дивилися на вчительку з щирим інтересом.

Вільний простір, багато місця та правила без правил. Якщо й існували якісь обмеження, вони точно не «вбивалися» в голови діток з перших днів життя. Вважалося, спостерігати, любити і дозволяти бути собою – секрети виховання. Зі сторони усе сказане – фантастика, та, побачивши, як проходять заняття Дона запевнилась у реальності методів.

 - Хоч би нічого не пропустити! - пролітало у думках дітей.

       Веселий сміх, щирі посмішки та жваві дії. Дона не вірила власним очам, невже це можливо. Кожна дитина шалено зацікавлена у тому, що відбувається. Вчителька стояла у центрі, півкругом напроти сиділа малеча. Вихователька зімкнула свої долоні один до одного, підморгнула дітям і радісно запитала:

- Ви готові?

      Діти мовчали, погляди говорили самі за себе. Дона не могла залишитися сторонньою, в ній щось змінилося. Юна відчула у грудях тепло, її прибрав азарт та бажання дізнатися що ж далі, по тілі пішли мурашки від захоплення і натхнення. Здавалося, кожна клітинка тіла засяяла життям. Вона почувалася радісною та сповненою сил.

- Що ж там? Що? - немов маленька Дона вигукувала про себе.

     Вчителька закрила очі, вдихнула повні груди повітря, створюючи руками коло, розкрила їх. Неймовірно! В цей момент простір навколо неї засяяв, все навколо мерехтіло, нізвідки посипався зірковий дощ. Помітно, що діти не вперше бачать таку картину, та їх враження пропитанні блаженною ніжністю, захватом і любовʼю.

         Малеча почала бігати, стрибати, ловити маленькі зірочки та показувати один одному. В них не було парт, строгих викладачів чи занять, діти самі творили свій простір творчістю. Групи створювалися за інтересами та вподобаннями, та час від часу відбувалася взаємодія між усіма: обмін новим, думками, поглядами або звичайна дитяча забавка. Дона здивувалася наскільки в цьому світі приділяють увагу вихованню та навчанню. Вчителі в цьому світі називалися майстрами і були переконані: лише гра змотивує дитину, а єдине що вимагається від навчального процесу - проявити унікальність дитини. Показати малечі, що вони можуть, тобто все. При взаємодії з майстром вся необхідна інформація передавалася іншими органами чуття.

 - Оце так, легко і просто! Більше не потрібно ламати дитину стереотипними правилами і системами, - роздумувала Дона.

       Майстер швидко помітив юну, то ж підійшов привітатися. Колись і вона проходила свій досвід у подібних класах.

- Вітаю, майстер Лорель!

 - Привіт, люба Доно!

 - Ви як завжди дивовижні! Діти вас обожнюють, лише погляньте на блиск в їх очах та гарячі серця.

- Так, тому що вони вивчають те, що хочуть і те, що потрібне кожному з них. Моє завдання навчити малечу керувати своїми силами, здібностями та прийняти слабкості.

- Це неймовірно, вони всі такі різні та кожен по-своєму прекрасний.

 - Вони люблять тебе, запитують коли знову прийде Дона і поділиться своїм життям на Землі, - щиро посміхаючись промовив майстер. Весь цей час діти гралися поруч, бігали, метушилися та з усіх сил намагалися привернути увагу нашої героїні.

- Я теж їх люблю, які ж всі щасливі! Як би мені хотілося створити таке місце і на Землі, допомогти маленьким Богам зберегти добро, любов і мудрість, яка ж ними від народження.

- Доно, мрій, вір і все здійсниться. Поглянь собі в очі, там - вічна душа. Твоя любов безумовна і творить дива, кожен крок направляється велінням серця, відчувай де простота. Закладай сенс кожному слову і побачиш які радісні сюрпризи може піднести життя! - промовила майстер Лорель з великою материнською любовʼю, її очі наповнилися сльозами, підійшовши ближче до юни, обійняла і прошепотіла:

- Бери все від життя, це теж гра, вона твоя, насолоджуйся моментом, будуй свою казку сама. Усе здійсниться, бережу тебе, моя душа.