Софія

Рік потому.

Максим стояв посеред вітальні Віктора, гордо тримаючи маленьку Софію на одній руці, а іншою ніжно обіймаючи Анастасію за талію. Софії щойно виповнився рік, і вона, немов маленька принцеса, правувала серцями дорослих — особливо татового серця, яке вже давно було її особистою власністю.

— Дивіться, яка вона сильна! — захоплено вигукував Максим, коли Софія спробувала вхопити йому носа. — Природжений борець!

— Це вона у тебе вчиться, — буркнула Анастасія, поправляючи пасмо волосся, яке Софія встигла їй висмикнути кілька хвилин тому.

Тим часом Гера, обережно тримаючи келих соку і намагаючись бути непомітною, сиділа в кутку дивану. Їй уже здавалося, що кожен рух викликає вовчу увагу.

І не дарма.

Бо наступної миті Віктор, ніби зграя вовків за здобиччю, рішуче підлетів до неї і схопив її на руки.

— Досить вже ховатися! — задоволено промуркотів він, тримаючи Геру так, ніби вона була легкою подушечкою. — Настав час і нам працювати над малюком!

— Ми всього місяць як одружилися! — простогнала Гера, борсаючись у його руках.

— І що? Час не чекає! — переконував Віктор, притискаючи її до себе так, що вона могла чути, як шалено калатає його серце.

Максим, тримаючи Софію, не втримався від коментаря:

— Правильно! Чим більше дітей, тим веселіше! Я от планую ще трьох!

Анастасія тут же дала йому легкий запотиличник.

— Спочатку цього виховай, ентузіаст.

Софія тим часом із переможним вереском схопила батька за волосся.

Гера, бачачи все це безумство навколо, лише зітхнула. Її тіло вже знало: врятуватися неможливо. Вовк — це не просто Віктор, це стихія. І він не зупиниться, поки не доб'ється свого.

— Може, ще рік почекаємо? — несміливо запропонувала вона, на що Віктор лише хижо посміхнувся.

— Ні, кролику. Ти моя. І я хочу повний дім маленьких зайчиків!

— Я вимагаю адвоката! — скрикнула Гера, сміючись і намагаючись утекти.

Але Віктор уже ніс її кудись у бік спальні, попутно кидаючи через плече:

— Свідки є! Максим, Анастасія — ви все бачили!

— Бачили-бачили! — весело підтакували ті, обіймаючи свою маленьку принцесу, яка не розуміла, чому всі такі радісні, але теж дзвінко сміялася.

Гера сиділа на кухні, закусуючи яблуко і дивлячись на тест на вагітність, що невинно лежав на столі, наче наївний ворог, який не розуміє, яку бурю тільки-но викликав.

— Це якась помилка, — бурмотіла вона, з недовірою поглядаючи на дві жирні смужки. — Він же не чаклун... Хоча…

Тут на кухню увійшов Віктор, у спортивних штанях і з чашкою кави в руці. Він кинув на неї погляд — той самий, вовчий, що зазвичай означав "підходь сюди, кролику".

Гера в паніці прикрила тест серветкою.

— Що ти там ховаєш? — зацікавлено запитав він, підходячи ближче.

— Нічого! Просто серветку!

— Серветку на тарілці? — скептично підняв брову Віктор.

— Так! Новий дизайн! — вигукнула Гера, занадто голосно, щоб це виглядало природно.

Віктор повільно, дуже повільно підійшов, нахилився і спритно підхопив серветку.

На кухні повисла напружена тиша.

Віктор подивився на тест. Потім на Геру. Потім знову на тест.

Його обличчя повільно розпливалося в усмішці, яка могла б освітити ціле місто.

— Малюк?.. — прошепотів він, ніби боявся сполохати це диво.

Гера опустила голову, бурмочучи щось про "не планували", "я була обережною", "ти мене зачаклував".

Але Віктор уже підхопив її на руки, кружляючи по кухні так, що яблуко полетіло на підлогу.

— Малюк! Малюк! Кролик мій маленький, ми будемо батьками! — повторював він із такою радістю, що навіть холодильник, здавалося, підспівував йому.

— Опусти мене! Я можу впасти! — верещала Гера, хапаючи його за шию.

— Тепер я тебе триматиму вічно, — урочисто пообіцяв Віктор, стискаючи її міцніше.

У цей момент до них заглянув Максим з Софією на руках. Анастасія слідом визирала з коридору.

— Щось святкуємо? — запитав Максим, підозріло дивлячись на радісного Віктора і розпатлану Геру.

— Ми вагітні! — гордо заявив Віктор, немов щойно виграв олімпійську медаль.

Максим пирснув зі сміху, а Анастасія, здивовано округливши очі, захоплено захлопала в долоні.

— Вітаємо! — вигукнула вона. — Тепер і Віктор стане татом-маніяком, як ти!

Максим лише зітхнув:

— Вітаю у клубі тих, хто більше ніколи не висипається.

Гера ж тільки тихенько стогнала, думаючи, що її життя офіційно пішло під гору. Точніше — під лапу великого щасливого вовка.

Віктор, схвильований гірше, ніж перед якимись там весіллями, ходив по коридору клініки, наче лев у клітці. Гера сиділа на кріслі, тримаючись за живіт і намагаючись його заспокоїти.

— Ти мене більше нервуєш, ніж УЗД, — пробурчала вона, скоса дивлячись на Віктора.

— А якщо там двоє? — хрипло прошепотів він, з жахом і захопленням водночас.

— Тоді ти будеш з ними спати, — злісно заявила Гера. — І годувати їх теж будеш ти!

Перед тим, як Віктор встиг ще щось вигадати, їх покликали в кабінет. Гера лягла на кушетку, і лікар почав процедуру. На екрані з’явився маленький силует.

Віктор, завмерши, втикався в монітор, ніби там транслювали фінал Чемпіонату світу.

— Бачите? Ось ніжки... ручки... сердечко б’ється, — розповідала лікарка.

— Це мій малюк, — захоплено прошепотів Віктор, хапаючи Геру за руку так, що вона аж посиніла.

Гера лише скривилась від натиску.

Лікарка посміхнулась і додала:

— І так, до речі, це хлопчик.

У кабінеті повисла тиша. Дуже коротка тиша.

Віктор буквально вибухнув.

— СИН?! — закричав він так, що, напевно, в усьому медцентрі подумали, що тут мінімум виграли мільйон. — СИН!!! МОЯ МАЛЕНЬКА КОПІЯ!!! ВОВЧЕНЯ!!!

— Тихіше! — зашипіла Гера, червоніючи від сорому. — Люди подумають, що ти неадекватний.

— Хай думають! У мене буде син! Син! Маленький вовчик! — Віктор почав ходити по кабінету, пританцьовуючи.

Лікарка ледь стримувала сміх.

— Вітаю вас. Але прошу, трішки спокійніше, а то зараз мені ще вас заспокоювати доведеться, — сказала вона, намагаючись надати серйозності ситуації.