Скоро кінець

Осінь минулого року була напрочуд теплою, ніби сама природа благословила шлюб Максима і Анастасії. І от вже рік, як вони офіційно подружжя: сваряться через дрібниці, миряться через хвилину й щодня винаходять нові причини любити одне одного.

Анастасія все ще могла розпочати ранок словами:
— Чому ти неправильно поклав виделку?
А вечір закінчити фразою:
— Який же ти ідеальний, навіть із неправильною виделкою.

Максим тільки посміхався й думав, що іншої йому не треба.

Тим часом Віктор, той самий вовк, який колись ганявся за кроликом, тепер ганявся за грошима. Він відкрив власну справу — невеличкий бізнес із продажу золотої біжутерії. І як не дивно, справа йшла добре, хоча клієнти часто плуталися й думали, що купують справжнє золото, поки Віктор не пояснював їм усе своїм суворим голосом.

— Це золота біжутерія, а не чисте золото. Зрозуміли? — гримів він на кожного, хто намагався збити ціну.
І чомусь після цього клієнти купували навіть більше.

Гера ж була просто його дівчиною. Та й чесно кажучи, вона не прагнула змінювати свій статус. Їй подобалося кататися в машині з Віктором, слухати, як він свариться на водіїв, їсти морозиво на ходу і сміятися, коли він, з серйозним виглядом, купував їй плюшевого ведмедика більшим за машину.

Одного вечора вони сиділи на пагорбі, дивлячись на нічне місто.

— Чому ти не робиш мені пропозицію? — раптом запитала Гера, напівжартома.

Віктор задумливо почухав підборіддя.

— Я вчуся бути терплячим вовком. Спочатку накопичу на будинок. Потім на кільце. Потім на твого окремого ведмедя, бо ти ж іще захочеш братів для цього.

Гера засміялася, відкинувшись на траву.

— Якщо чекати на все це, я встигну стати бабусею.

— Ну тоді я буду дідусем. Головне — разом, кролику.

Він схилився і поцілував її в чоло, а вона відчула те саме дитяче тепло, яке відчувала тоді, коли ховалася за його спину від усього світу.

Весна прийшла раптово. Сонце світило так яскраво, що навіть серйозний вовк Віктор почав носити сонцезахисні окуляри й жалітися, що в нього "очі чутливі, бо він нічний хижак". Гера ж навпаки — квітнула. Її ніби хтось зарядив батарейкою радості: вона розфарбовувала квартиру Віктора квітами, кольоровими подушками й постійно вигадувала якісь поїздки на вихідні.

— Ми їдемо в гори! — повідомила вона одного вечора, розмахуючи квитками.

Віктор спочатку спробував було бурчати:

— Там немає доставки піци.

— Тому і їдемо, — відрізала Гера. — Будемо їсти те, що самі зловимо.

Віктор насупився.

— Я тобі що, рибалка чи оленяр?

— Ні, ти вовк. От і здобудеш мені їжу, — хихотіла вона, запаковуючи рюкзак.

Анастасія й Максим тим часом теж мали великі плани.
Анастасія остаточно вирішила, що час серйозно розширити свою практику, і планувала відкрити приватний центр психології. Максим обіцяв допомагати, хоча кожен раз, коли мова заходила про документи, він робив вигляд, що нічого не чує, і швидко тікав "у справах".

— Максиме! — закочувала очі Анастасія. — Ми не можемо заснувати центр лише на моїх лекціях і твоїй чарівній посмішці!

— Але ж вона справді чарівна, — кликався він із-за дивана.

Вечорами у їхній квартирі можна було почути суперечки про найдрібніші речі:

— Ми назвемо центр моїм ім'ям! — заявляв Максим.

— Чудово. І ти будеш головним пацієнтом, — відповідала Анастасія, сміючись.