Майже кінець.

Гера сиділа на дивані, загорнута в теплий плед, а Віктор варив їй чай на кухні. Вперше за довгий час вона відчувала себе абсолютно спокійно.
Без страху, без постійного озирання через плече. Просто вона і її вовк... Який, до речі, тихенько бурмотів щось під ніс про те, що ромашковий чай — це сила.

— Ти чого там бубниш? — крикнула Гера з кімнати.

— Я? Нічого, — швидко озвався Віктор і в цей момент голосно грюкнув дверцятами шафки.

Гера засміялася.
Такої безтурботної вона себе не відчувала вже багато місяців.

Віктор приніс дві чашки і сів поруч.
Він простягнув їй чашку і ніжно подивився.

— Тут ти в безпеці, кролику, — пробурмотів він.

Гера опустила очі в чай і тихо посміхнулася. Вперше їй не хотілося тікати. Навпаки — хотілося залишатися.

---

Тим часом у квартирі Максима і Анастасії кипіли дебати.
Максим розстелив перед собою календар на весь рік і стояв над ним, ніби це була карта скарбів.

— Травень! Травень — це чудовий місяць! Все цвіте, пахне! — переконував він.

Анастасія, сидячи на кухні і сьорбаючи каву, дивилася на нього з виразом "ще раз скажеш травень — підеш у відпустку без мене".

— У травні ще дощі бувають, — буркнула вона. — І комахи. І алергія!

— Добре, тоді червень! — не здавався Максим. — Тепло, сонячно!

— І спека! Максиму, я не хочу бути на власному весіллі як розплавлене морозиво!

Максим закотив очі.

— Анастасіє, коли саме тобі буде ідеально?

— Коли не буде ні дощу, ні спеки, ні комах, ні алергії, — з серйозним виглядом відповіла вона.

Максим задумливо почухав потилицю.

— Це, виходить, або квітень, або жовтень...

Вони переглянулися.

— Жовтень? — запропонувала Анастасія, примружившись.

— Жовтень, — погодився Максим. — Осінь, гарні фото, затишна атмосфера... І ти не розплавишся!

Він радісно стрибнув на місці й записав в календар: "ВЕСІЛЛЯ!!!"

Анастасія лише посміхнулася. Її Максим був великим ведмедем, але все ж її.

Віктор сидів у кріслі навпроти Гери, тримаючи свою чашку, але пив мало — більше розглядав її.
Вона заснула прямо під пледом, злегка обійнявши чашку руками, як дитина обіймає улюблену іграшку.
Віктор посміхнувся. Тихо, щоб не розбудити її, взяв телефон і почав шукати... кільця.

Так, так, саме кільця.
Його вовчий мозок нарешті дозрів: якщо вже кролик залишився у його лігві добровільно, тепер треба діяти офіційно.

— Будеш моїм кроликом назавжди... — прошепотів він собі під ніс, продивляючись ювелірні сайти.

Через десять хвилин він уже нервово крутився на місці.
Кільце мало бути ідеальним: ніжним, як вона, але з характером — як вона. І обов’язково без оцих здоровезних каменюк, які на її маленькій ручці виглядали б як супутник Юпітера.

Віктор схопив куртку і вже за хвилину вибіг з квартири.

---

Максим тим часом готував вдома святкову вечерю для Анастасії.
Все було серйозно: стіл накритий, свічки, легка музика, квіти... І навіть коробка з новими печивами, які Анастасія любила хрустіти під час перегляду фільмів.

— Ти що, знову щось задумав? — запідозрила Анастасія, зайшовши на кухню і побачивши всю цю романтичну підготовку.

Максим загадково посміхнувся.

— Я вирішив офіційно оголосити тебе найкращою нареченою у світі, — гордо промовив він.

— І печиво в нагороду? — хмикнула вона.

— І печиво! І вечеря! І масаж стоп!

Анастасія театрально підняла руки догори.

— Так, я погоджуюся бути найкращою!

Вони обоє розсміялися.
Їхнє життя тепер було наповнене маленькими кумедними моментами, сварками на півслова і миттєвим примиренням, як справжня сім’я.

---

Тим часом Віктор стояв у ювелірному магазині, мучачи продавця.

— Ні, це надто блискуче. Ні, це надто важке. Ні, це виглядає як обручка для бабусі! — коментував він кожне кільце.

Продавець, вже готовий здатися, дістав останню коробочку.

— Може, це? — спитав він з останньою надією.

Віктор глянув — ніжне, тонке срібне кільце з маленьким камінчиком у формі серця.
Ідеальне.
Він миттєво кивнув.

— Пакуйте. Мій кролик заслуговує найкращого.

Продавець полегшено видихнув і взявся за упаковку.

Віктор же стояв, тримаючи пакет у руці, і вже думав, як зробити пропозицію так, щоб кролик не злякався і не втекла знову через вікно.

"А може спершу замкнути всі двері? Хм..." — промайнуло в його голові.

Віктор повернувся додому ближче до ночі, бігцем перевірив квартиру — чи все на місці і чи кролик не втік.

Гера, кутаючись у плед, читала книжку на дивані, попиваючи чай. Побачивши Віктора, вона скосила очі.

— Де ти шлявся? Я вже майже викликала поліцію!

— Я... е-е-е... — Віктор застиг, як школяр на уроці.

Пакет із кільцем він заховав за спину.
"Не зараз, не зараз! Спочатку треба правильний момент!" — підказував йому внутрішній голос.

— Гуляв. Містом. Від нудьги, — збрехав він бездарно.

Гера примружилася:

— Містом... у куртці, з якої стирчить пакет із золотими стрічками?

Віктор глянув назад і зрозумів, що провалився. Він ніяково сховав пакет у кишеню, мовляв: "Нічого тут немає!".

— Добре, — сказала Гера, підводячись. — Гуляв, значить гуляв. Я спати.

І вже коли вона проходила повз, він раптом гарячково схопив її за руку:

— Постривай! У мене... справа!

Гера обернулася, злегка підозріло. Віктор червонів так, ніби йому щойно подарували килим у вигляді серця.

Він різко став на одне коліно, витягнув коробочку... і впустив її.

— Чорт! — пробурмотів Віктор, схоплюючи коробку з підлоги.

Гера відступила на крок:

— Що ти робиш?! — в її голосі було більше паніки, ніж романтики.

— Я... е-е-е... — Віктор відкрив коробочку, показав їй кільце. — Стань моїм кроликом назавжди!

Гера дивилася то на кільце, то на нього.

— Ти що, дурний? — чесно спитала вона. — Так не роблять пропозицію!

Віктор кліпав очима.