З весною і коханням

У Максима і Анастасії нарешті почалося справжнє, спокійне і навіть місцями солодкаве життя пари.
Жодних більше переслідувань, гучних сварок через каву чи суперечок про прізвище. Ну, майже жодних.

Вечорами вони гуляли засніженими вулицями міста.
Анастасія тепло загорталася в його шарф, хоч мала свій, а Максим, посміхаючись, тягнув її за руку в кожну кав'ярню, де були пряники й какао.

Їхні вечері були схожі на кумедний спектакль.
Анастасія читала вголос статті з психології про стосунки, кидаючи на нього поблажливі погляди:

— Ось бачиш, Максиме, згідно з останніми дослідженнями, чоловіки повинні частіше слухати своїх партнерок...

Максим підпирав підборіддя рукою й дивився на неї так, ніби вивчав карту скарбів.

— Ага, ага... — кивнув він, зовсім не слухаючи. — А скажи ще щось...
Тільки не про дослідження. Про те, яка ти гарна.

Анастасія закочувала очі, але щоки її розцвітали від задоволення.

У ліжку Анастасія могла годинами муркотіти йому в вухо щось про типи прихильності, про те, чому важливе емоційне злиття в парі, а Максим просто обіймав її міцніше й думав, що ніщо в світі не звучить краще, ніж її голос.

— Ти взагалі мене слухаєш? — іноді питала вона, підозріло звужуючи очі.

Максим хитро посміхався:

— Ти — моє дослідження. Щодня відкриваю нові глибини. Особливо зараз, коли ти в моїх обіймах.

Вона тільки бурчала щось про "непрофесійність" і притискалася ближче.

Їхнє життя стало тією спокійною пристанню, про яку Анастасія й не мріяла, а Максим...
Максим щовечора засинав із думкою, що йому дісталося найбільше щастя у світі — вперте, розумне, трішки шкідливе щастя з розкуйовдженим волоссям і професійною звичкою аналізувати все підряд.

Та ідилія тривала недовго.
На їхню "безтурботну пару" насувався ураган на ім’я Віктор.

Спочатку він просто дзвонив.
Потім почав приходити.
А згодом… просто поселився у них на кухні.

Максим, сидячи за столом із чашкою кави, похмуро дивився, як Віктор уже п'ятнадцять хвилин нарізає салат, весь час бурмочучи собі під ніс:

— Вона не відповідає... Вона ж завжди відповідала... Це італійці винні. Всі італійці — зло.

Анастасія, загорнувшись у плед, спостерігала за цим видовищем і лише шепотіла Максиму:

— Нам треба переїхати.

— Це наша квартира, — відчайдушно нагадав Максим. — Ми не можемо звідси тікати!

— Можемо. І мусимо. — з серйозним обличчям підсумувала Анастасія.

Віктор тим часом вже перескакував на наступний рівень:

— Я знайду її... Я викуплю їй квиток! Я навіть сам полечу! Чи я дурний, чи що? —
Він розлючено жбурнув помідор у раковину.

— Враховуючи твої плани — так, — прошепотів Максим і заробив легенький копняк від Анастасії під столом.

Іноді вечори виглядали ще веселіше:
Максим намагався читати газету, Анастасія працювала за ноутбуком, а Віктор бігав по кімнаті в халаті Максима, бідкаючись над змовами всього світу проти його особистого щастя.

— Як ви взагалі вчите людей любові? — врешті не витримала Анастасія. —
— Ми вчили їх знаходити себе! Не одержимо об'єкти пристрасті в облогу!

Віктор тільки важко зітхнув:

— Усі ці ваші правила не працюють, коли ти бачиш, що твою зайку хочуть вкрасти якісь італійські піжони...

Анастасія дивилася на нього, а потім на Максима, який уже безнадійно зарився обличчям у подушку.

Одного вечора, коли Віктор вже вкотре загортався в плед і стогнав на весь дім про зниклу Герочку, Максим нарешті не витримав.
Він відклав чашку кави, глибоко зітхнув і сказав:

— Вікторе, слухай уважно. Любов — це не тільки бігати навколо об'єкта обожнювання і погрожувати всім італійцям.
Любов — це ще й спільні мрії. Про життя. Про сім'ю. Про дітей…

Віктор зупинився посеред кімнати з тарілкою, на якій сиріло забуте печиво. Він витріщився на Максима так, ніби той почав читати вірші італійською.

— Дітей? — пересмикнув Віктор. — Я ще й дітей маю хотіти?

Максим благородно кивнув, мов учитель філософії на лекції.

— Саме так. Треба думати про спільне майбутнє. Про те, як будеш будувати з коханою спільне гніздечко.

— Ага! — нарешті втрутилася Анастасія, яка сиділа на дивані з ноутбуком. — А потім цей "вовк" почне приносити в те гніздечко мишей!

Максим кинув на неї повний докору погляд:

— Настя, ми зараз серйозно.

— Я теж серйозно! — уперлася вона, ховаючи посмішку. —
— Спочатку миші, потім — білки, потім — усіх сусідів перетягне!

Віктор слухав цю суперечку, нахмурений, мов учень перед контрольною. Потім задумливо промовив:

— Якщо я збудую їй гніздо... І зберу білок... Може, вона залишиться?

Анастасія не витримала і зареготала.

Максим тільки потер лоба:

— Ні, Вікторе. Білки — не треба. Тільки затишок. Любов. І повага.

— І не душити зайця, — додала Анастасія, закривши ноутбук. — Бо якщо задушиш, то сам залишишся у квартирі з купою білок.

Віктор замислився.
Вперше за весь тиждень він виглядав трохи... стриманішим.

Максим задоволено підморгнув Анастасії. Та, звісно, знову не втрималася:

— А дітей ти йому вже планував? — підкинула вона язвину.

— П'ятеро! — гордо оголосив Максим.

— О Боже... — простогнала Анастасія, сховавшись за подушкою.

Віктор тим часом поважно кивнув:

— Добре. Спочатку Геру. Потім — білок. Потім — дітей.
— В такому порядку? — обережно уточнила Анастасія.

— В такому, — підтвердив Віктор серйозно.

Максим із переможною посмішкою плеснув себе по коліну.

Після гарячих дискусій про білок і дітей, у кімнаті повисла затишна тиша. Віктор сидів на кріслі, розглядаючи свої шкарпетки з ведмедиками, а Максим і Анастасія обіймалися на дивані.
Але мир тривав недовго.

— Слухай, Максиме, — раптом обізвався Віктор, — а як ти закохав Анастасію?
— Силою? Зіллям? Підкупив шоколадками?

Максим театрально склав руки на грудях:

— Своєю щирістю і невгамовною любов’ю.