Урочистості чи кохання з сертифікатом

Зима лютувала за вікном, замітаючи все білим пухом, а в залі панувала урочиста тиша. На трибуні, обмотана шарфом так, ніби зібралася в експедицію на Північний полюс, стояла Анастасія. Її суворий погляд і стримана постава змушували всіх учнів стояти струнко, наче на армійському вишколі.

— Ви пройшли важкий шлях, — почала вона холодним професійним тоном, водночас поправляючи пальто, яке ніяк не хотіло сидіти красиво на її тендітній фігурі. — І сьогодні, нарешті, отримуєте підтвердження своїх знань.

Десь у залі чувся чи то стогін, чи то нервовий сміх — неважливо. Всі чекали тільки одного: коли ж можна буде піти святкувати.

Максим стояв у натовпі, розплившись у такій ідіотській усмішці, що здавалося, от-от почне роздавати всім запрошення на власне весілля. Він навіть мигцем перевірив кишеню — чи на місці обручка, яку планував "випадково" підсунути Анастасії замість диплому.

— І пам'ятайте, — суворо вела далі Анастасія, — навчання ніколи не закінчується. Ви маєте розвиватися далі!

Тільки от Гера, яка стояла поруч із Віктором, ледь стримувала сміх, бо бачила, як той стиснув кулаки, готовий у будь-який момент вхопити її за комір і потягнути додому, наче особисту здобич.

Віктор, серйозний як ніколи, майже гарчав, коли хтось із хлопців намагався щось пожартувати біля Гери. Він навіть вже підраховував: скільки кроків до виходу, якщо доведеться тікати разом із нею прямо зараз.

— А тепер, — суворо сказала Анастасія, — прошу отримати ваші сертифікати.

Учні підходили по черзі. Гера отримала свій папірець, посміхнулася і, вже було, хотіла кудись чкурнути, але Віктор обережно поклав руку їй на плече. Виглядало це так, ніби вовк тримає свою єдину порятунок від зимового голоду.

— Не думай втекти, — пробурмотів він їй на вухо.

Гера скривилася, ніби їй запропонували з'їсти таргана на десерт, але тільки кивнула. Принаймні зараз їй вдалося залишитися на місці.

Анастасія ж спокійно роздавала документи далі, лише час від часу кидаючи на Максима суворі погляди, на які він реагував ще ширшою, абсолютно закоханою усмішкою.

"Весілля. Обручка. Діти. Багато дітей. Бажано зразу троє..." — крутилися у нього в голові дикі фантазії, поки Анастасія вручала йому диплом.

— Вітаю, — сухо сказала вона, але ледве торкнулася його руки — Максим зловив її пальці і легенько стиснув.

— Ти знаєш, який подарунок я хочу на Новий рік, так? — прошепотів він їй на вухо з такою ніжністю, що вона ледь не впустила диплом.

Анастасія зітхнула і, звичайно ж, проігнорувала цю маячню... чи принаймні зробила вигляд, що ігнорує.

Бо якщо чесно... її серце чомусь забилося швидше.

Святкування почалося одразу після урочистої частини. Десь хтось притягнув коробку з одноразовими стаканчиками, хтось приніс печиво й мандарини. В залі стояв запах хвої, шипучих напоїв і легкої паніки — особливо у Гери, яка відчайдушно шукала вихід.

Віктор ішов за нею, немов акула за маленькою золотою рибкою. Щойно вона намагалася віддалитися від натовпу — його рука знову опинялася на її талії.

— Агов, куди це ти? — шепотів він їй на вухо з лукавою посмішкою. — Ми ще не відсвяткували... твій диплом.

Гера нервово хихикнула й відступила на крок, прямісінько врізавшись у стіну. Віктор ліниво оперся поряд, перекривши їй будь-який шлях до втечі.

— Ну що, золотце, — продовжував він наполегливо, — ти вибираєш: святкувати зі мною чи... святкувати зі мною?

— А варіанти є? — слабо пожартувала вона.

— Ні, — хижо посміхнувся Віктор. — Ти моя святкова вечеря.

Тим часом у центрі зали розгорталася інша комедія: Максим обережно пробирався до Анастасії з двома склянками в руках і з поглядом чоловіка, який задумав щось абсолютно незаконне.

— Що ти знову задумав? — підозріло запитала вона, перехопивши його погляд.

— Просто відсвяткувати нашу... перемогу, — солодко посміхнувся він.

— Чию перемогу? — примружилася вона.

— Мою, — безсоромно визнав Максим. — Бо я все ще тримаю тебе біля себе, не дивлячись на твої спроби втекти.

Анастасія закотила очі, але взяла склянку. Їй потрібно було щось дуже міцне, щоб витримати цей феєричний бардак.

Щойно вона зробила ковток, Максим нахилився ближче.

— У мене є ідея, як краще зустріти Новий рік, — прошепотів він, блимаючи так невинно, що одразу стало зрозуміло: ідея абсолютно непристойна.

— Якщо твоя ідея включає ще одну спробу запропонувати мені переїхати до тебе — навіть не починай, — відповіла Анастасія.

— Ні, ні... — хитро відповів Максим. — Просто підняти тебе на руки і занести під ялинку. Для атмосфери.
Він уже нахилився і майже підхопив її.

— Ти що, скажений?! — спробувала відбитися вона, але Максим безжально підібрав її в обійми, сміючись.

Навколо засміялися і почали плескати.

— Ну от, тепер офіційно, — гордо заявив він, крокуючи по залі з Анастасією в обіймах. — Я виграв головний приз!

— Ідіот! — прошипіла вона йому на вухо. — Постав мене на землю, поки я не вбила тебе своїм дипломом!

— Тільки якщо під ялинкою! — парирував Максим, весело посміхаючись.

Святкування розпалювалося, ніби хтось потай злив у мандарини шампанське. Сміх лунав звідусіль, дехто вже навіть пробував співати новорічні пісні. Анастасія нарешті вирвалася з обіймів Максима і сіла на стілець, гріючи руки об склянку з теплим чаєм.

Максим, схрестивши руки на грудях, задоволено спостерігав за нею, як охоронець за скарбом. Але тут його увагу привернула дивна сцена в іншому кінці зали.

— Слухай, а що там Віктор робить? — запитав він, нахилившись до Анастасії.

Анастасія теж повернула голову. Гера стояла біля стіни, намагаючись непомітно розчинитися в штукатурці, поки Віктор буквально нависав над нею, як вовк над бідною овечкою. Він щось шепотів їй, а та нервово поглядала на двері, шукаючи шляхи втечі.

— Він що... з'їсти її хоче? — пробурмотіла Анастасія, прищурившись.

— Ага. І десерт попросить, — фиркнув Максим. — Ти тільки подивись на нього. Це ж не просто зацікавленість. Це якась... маніакальна закоханість.