Місія "Не бути телепнем"

Максим стояв посеред квартири, розтираючи долоні так, ніби збирався йти на дуель. Його план був простий:
або зараз, або ніколи.
Якщо ще раз дозволить Анастасії вислизнути, то офіційно зможе записати себе в книгу рекордів як найбільшого телепня року.

Він озирнувся: квартира сяяла чистотою (вперше за місяць!), вечеря стояла на столі (ну як вечеря — дві піци і шампанське), а кільце в коробочці миготіло на дивані, прикидаючись частиною інтер'єру.

«Спокійно, Максиме. Ти чоловік. Ти хижак. Ти...» — думав він і в цей момент перекинув келих шампанського на килим.

— Ідіот, — голосно сказав собі Максим і побіг шукати серветки.

У цей самий момент двері відчинилися, і Анастасія, втомлена після чергового навчального дня, увійшла всередину. Її волосся було трохи розпатлане, на носі — окуляри для читання, а в руках — папки з екзаменаційними роботами.

— Що це за запах? — одразу запитала вона.

Максим застиг із серветкою в зубах, широко розплющеними очима і плямою шампанського на штанах.

— Романтика, — зухвало заявив він, дістаючи коробочку з кишені.

Анастасія підняла одну брову:

— Зі смаком пролитого алкоголю?

— Ну, — Максим поставив коробочку прямо на стіл. — Приправлена моїм нервовим зривом і нескінченною любов’ю до однієї дуже впертої жінки.

Анастасія підійшла ближче, трохи підозріло прищурившись.

— Максим, що ти задумав?

— Якщо коротко, — Максим підхопив її за талію і притягнув до себе, — я вирішив більше не прикидатися інтелігентом.
Ти будеш моєю нареченою. Інакше я офіційно стану телепнем. А я — не телепень. Я... я нормальний!

Анастасія відсахнулася, наче він запропонував їй одружитися на ньому і ще взяти на виховання шість котів.

— Максим, це... це раптово!

— Та нічого не раптово! — обурився він. — Я давно це планував! Просто кожного разу ти або втрачала свідомість від злості, або тікала на курси!

Анастасія відкрила рот, щоб заперечити, але Максим закрив його своїми губами. Швидко, рішуче й без шансів на втечу.

Коли він нарешті відступив, вона змогла тільки прошепотіти:

— Це... це неконституційно...

— Конституція змінюється. — Максим підморгнув. — Вносимо поправку: «Анастасія Долинська. Одна любов. На все життя».

Анастасія мовчала, обмірковуючи все. В її голові крутилася лише одна думка:

«Ну все... влипла...»

Анастасія, незважаючи на офіційне зізнання і коробочку з кільцем, діяла за планом "Термінова втеча".
Вона акуратно зробила крок назад, сховала руки за спину і, набравши ділового вигляду, заявила:

— Максиме, я, гм, мушу обдумати це... Дуже серйозне рішення.
Років так... десять.

Максим, який уже практично уявляв їхню весільну фотосесію, тільки примружився:

— Десять років?
Ти що, хочеш вийти заміж у сімдесят?

Анастасія театрально розвела руками:

— Чим старша наречена, тим цінніший експонат!

Максим спокійно, навіть зловісно підійшов ближче.

— Дорога моя майбутня дружино, у тебе є два шляхи:
А) погодитись;
Б) погодитись, але через три хвилини, коли я тебе спіймаю.

Анастасія кинулася в бік, як марафонець, і, заплутавшись у пледі, що лежав на дивані, мало не розпласталася на підлозі.

— Я ще думаю! — крикнула вона, намагаючись оббігти диван.

— А я ще ловлю! — втішено відповів Максим і кинувся за нею.

Вони бігали по квартирі, розкидаючи подушки, перекидаючи стільці, поки Анастасія, захекавшись, не зробила хитрий фінт і не заховалася за дверима спальні.

Максим обережно підійшов.

— Анастасіє... Виходь. Інакше я...

— Інакше що? — її голос був зухвалий, але в ньому чулася тривога.

— Інакше я проникну в твою схованку і використаю заборонену зброю.

— Яку ще?

Максим зловісно посміхнувся:

— Я почну тебе лоскотати.

У дверях почувся короткий зойк жаху.

— Ти чудовисько!

— І твоє чудовисько, — відповів він і, різко відчинивши двері, впіймав Анастасію в обійми.
Вона намагалася вирватися, але Максим міцно тримав свою здобич.

— Все, леді. Ви заарештовані за незаконний флірт, крадіжку мого серця і спробу втечі з місця злочину.

— Я вимагаю адвоката! — вигукнула Анастасія, копаючись під його рукою.

Максим підняв її на руки і поніс до дивана, поважно промовляючи:

— Ваш адвокат зайнятий підбором весільної сукні.

Анастасія тільки застогнала, притискаючись до його грудей:

«Ну все... Я точно влипла. І, що найгірше... мені це подобається...»

Максим, задоволено вмостивши Анастасію на дивані, сів поруч і, тримаючи її руку в своїй, урочисто промовив:

— А тепер обговоримо дрібниці. Твоє нове прізвище — Шумська. Можеш почати звикати.

Анастасія, яка вже будувала в голові плани втечі до Тибету під виглядом черниці, різко підняла голову:

— Хвилиночку! А хто сказав, що я змінюватиму прізвище?

Максим театрально зробив вигляд, що задумався:

— Хм… Бог?

— Ні, Максиме. Ніякий бог такого не підписував. І взагалі, в наш час жінки зберігають своє прізвище після шлюбу!

Він усміхнувся і схилився ближче:

— У нашому випадку ні. Ти станеш Шумською. Це звучить… солідно.
Анастасія Шумська!
Психолог, дружина найкращого чоловіка світу і, за сумісництвом, носій чудового прізвища.

Анастасія скривилася:

— Шумська… Це якось… шумно.

— Зате весело! — не здався Максим. — А Долинська звучить якось… долинно. Сумно. Ні-ні, тобі потрібен драйв, кохана!

Вона схрестила руки на грудях:

— Я категорично проти!

Максим схилив голову набік, немов песик, який почув слово «гуляти».

— Добре… Компроміс. — він задумався. — Долинська-Шумська?

Анастасія виглядала так, ніби хтось запропонував їй з'їсти сирий баклажан.

— Шумська-Долинська?

— Ні! — зойкнула вона. — Це звучить як адреса між двома селами!

Максим не втрачав гумору:

— Уявляєш, як круто звучатиме наше оголошення: «Сім’я Шумських-Долинських шукає додаткову кімнату для майбутніх діточок!»