Маленька втеча

Гера лежала на ліжку, загорнувшись у ковдру, і вже будувала плани втечі. Її тіло після ночі ще горіло, а розум панічно волав: "Тікаємо! Бігом!"

Тихенько, мов миша, вона почала сповзати з ліжка.

Але не встигла ступити й трьох кроків, як її різко схопила сильна рука за зап'ястя.

— Куди, зайчику? — рикнув їй у вухо Віктор.

Гера скрикнула і спробувала висмикнутись, але це тільки більше роздратувало його.

— Ти що, справді думала, що після такої ночі я дам тобі втекти? — проскреготів Віктор, притискаючи її спиною до стіни.

Гера кліпала очима, намагаючись вдавати невинність.

— Я просто... вода... хотіла...

Віктор примружив очі й усміхнувся так, що стало зрозуміло — вода тепер буде останнім, що вона отримає.

Він нахилився ближче, облизуючи губи, немов вовк перед стрибком:

— Я теж хочу. Але не воду.

Гера спробувала втекти вбік, але Віктор легко перехопив її, підіймаючи на руки.

— Віктор! — завищала вона, виблискуючи голими ногами в повітрі.

— Тсс... — прогарчав він. — Ти сама мене розбудила своїм диханням. Тепер плати.

Він кинув її назад на ліжко — не боляче, але так впевнено, що Гера навіть пискнути не встигла. Він ліг зверху, притискаючи її до простирадла, не даючи шансу вирватися.

— Ти... ти тиран! — верещала Гера, намагаючись відштовхнути його грудьми.

Віктор засміявся грубим, низьким сміхом:

— Ні, я вовк. І ти мій маленький кролик, що сам стрибнув мені в лапи.

Він схопив її зап'ястя обома руками, фіксуючи над головою.

Гера хихотіла і борсалася, але сила Віктора була нездоланною. Від кожного її руху він лише сильніше притискався тілом.

— Відпусти! — задихаючись верещала вона.

— Ні. Ти тепер моя здобич, Геро. І я не звик відпускати те, що спіймав.

Її серце шалено калатало. І хоч вона вдавала обурення, тіло її зрадницьки прагнуло залишитися в цих сильних руках.

Віктор нахилився до її шиї і обережно притиснувся губами, змушуючи її здригнутися.

— Продовжуй боротися, — гаряче прошепотів він. — Мені це подобається.

Гера важко дихала під ним:

— Ти ненормальний...

— Можливо, — усміхнувся Віктор, ковтаючи кожен її подих. — Але тепер ти належиш мені. І я не віддам тебе ні за що.
Гера, спітніла від напруги, з усіх сил намагалася придумати, як вирватися. Її брови зіщулилися в справжній бойовий вузол:

— Віктор, якщо ти зараз мене не відпустиш... я... я закричу!

Він підняв одну брову, немов у театрі абсурду:

— Кричи. Мені подобається шум.

Він повільно пересунув свої пальці по її руках до ліктів, змушуючи Геру знову затремтіти.

— Добре, — просичала вона, — тоді я... я зараз вкусю тебе!

— Вкуси, — муркнув він, нахиляючись ще нижче. — Мені навіть цікаво, де саме.

Гера завила з розпачу, спробувала вкусити його за плече, але вийшло так кумедно і слабко, що Віктор тільки ще більше розсміявся.

— Кролик, ти ще й беззубий?

Він обережно вкусив її за шию у відповідь, змушуючи Геру сіпнутись і вигукнути щось нечленовините.

— Віктор! Це — напад! Я подам на тебе в суд!

— Подаси, — неквапливо погодився він. — Тільки спочатку підпишемо спільну угоду: ти обіцяєш бути моєю жертвою, а я — твоїм катом. Справедливо?

Гера дивилася на нього широко розплющеними очима, ще хвилину намагаючись зберігати серйозний вигляд.

А потім — не витримала й вибухнула сміхом.

— Ти... ідіот! — захлинаючись промовила вона.

— Твій ідіот, — беззастережно погодився Віктор, перекочуючи її разом із ковдрою в обіймах.

Гера голосно фиркнула, обернулася до нього й ткнула пальцем у груди:

— Тільки знай: я буду тікати!

Віктор примружив очі, посміхаючись як справжній мисливець:

— Бігай скільки хочеш. Все одно зловлю. І кожного разу — з більшим задоволенням.

Він легко притягнув її назад до себе, і їхня боротьба миттєво перетворилася на гарячі обійми, змішані з вибухами сміху, дрібними укусами й голосним шурхотом ковдри.

Гера лежала, важко дихаючи, заплутана в ковдрі немов капустяний голубець. Її волосся стирчало в різні боки, а на обличчі була така виразна образа, що Віктор тільки ще більше насолоджувався моментом.

Він неквапливо відкинув ковдру й глянув на неї згори, ніби вже переміг у грі:

— Ну що, маленька втеча відкладеться, чи будемо відразу складати план втечі номер тридцять вісім?

— Я... Я ще придумаю! — буркнула Гера, брикаючись, немов кошеня, прив’язане до руки.

Віктор хитро усміхнувся, відкинувся на спину і, театрально заклавши руки за голову, заявив:

— Біжи. Дам фору... секунд на п’ять. Але потім — ловитиму безжально.
— Безжально? — перепитала Гера, прищурившись. — Це ти зараз мене лякаєш чи обіцяєш?

— І те, і інше, — цілком серйозно відповів Віктор.

Гера закотила очі й почала кумедно вибиратися з ліжка. Шкарпетки її безпорадно ковзали по підлозі, ковдра плуталася в ногах, а Віктор навіть не думав допомагати — тільки дивився, як мисливець, який любить гру більше, ніж сам улов.

Коли вона нарешті встала на ноги й гордо оголосила:

— Я — вільна жінка!

Віктор рвонувся вперед із такою швидкістю, що Гера тільки встигла ойкнути, як опинилася на його плечі.

— Що ти робиш?! — заволала вона, барабанячи кулаками йому по спині.

— Вивчаю способи транспортування цінного вантажу, — абсолютно серйозно відповів він. — Ти навіть легша, ніж я думав.

— Постав мене! Негайно!

— Ні, — сказав Віктор з тією спокійною впертістю, якою можна було б зупиняти поїзди. — Мій кролик. Моя здобич. Моя проблема тепер.