Прозріння Анастасії

Анастасія сиділа за робочим столом, нервово перекладаючи папери з місця на місце. Їй ніколи не було властиво метушитися, але зараз руки діяли самі. Здавалося, ніби їх підключили до якогось іншого мозку, бо її власний був зайнятий однією людиною.

Максимом.

Вона намагалася виправдати свою тривогу професійно.
"Це нормально," — твердила вона собі. — "Стрес. Перевтома. Банальна симпатія."

Але її серце було категорично проти наукових пояснень. Кожен раз, коли перед очима з'являлася картина його обличчя, його зухвалої посмішки, його глибокого голосу, Анастасія відчувала те саме мерзотне тепло в грудях.

І це було не просте професійне тепло.
Це було щось гірше. Небезпечніше.

Вона встала, підійшла до дзеркала і пильно подивилася на себе.

— Ти розумна. Зібрана. Врівноважена, — суворо сказала вона своєму відображенню. — А не якась там безголова романтична дурепа!

Відображення гидко їй підморгнуло.

Анастасія скривилася й обурено повернулася до столу.

"Ну добре", — подумала вона, — "можливо, він викликає... певні емоції. Це ще нічого не означає."

Але пам'ять підступно підсунула їй картинку: його руки, які так несподівано й надійно зловили її, коли вона спотикнулася.
Той момент, коли їхні погляди зустрілися.
Те, як її серце затарабанило у відповідь, як шалений барабанщик на концерті.

Вона зітхнула і схопила перший-ліпший файл, тільки б не думати.

Але файли не допомагали. Вони взагалі не мали такого приємного запаху парфумів, який залишав за собою Максим.

"Чорт забирай," — подумала вона. — "Я закохалася."

І від цієї думки їй одночасно хотілося засміятися і викинути себе з вікна. Але вона була надто розумною для такого драматизму. І надто закоханою для того, щоб стримувати посмішку.

Хоча ні — вона зібрана! Вона тримає себе в руках!
А Максим... Максим навіть не здогадується, яка це тепер катастрофа для її самоконтролю.

Анастасія сиділа за своїм столом перед студентами, мов справжня богиня самовладання.
Зовні — холодна, врівноважена, стримана.
Всередині — справжній карнавал, де клоуни билися з левами, а десь у центрі гарцював Максим на білому коні.

Він сидів у першому ряду. І — біда! — сьогодні він обрав сорочку з розстебнутим верхнім гудзиком. Анастасія краєм ока бачила ту провокаційну ямочку біля ключиці й кожен раз збивалася на півслові.

— Емоційна стабільність... — почала вона, і раптом забула, що хотіла сказати.

Максим нахилився вперед і з легкою посмішкою прошепотів:

— Вам допомогти? Можу стати практичним прикладом емоційної нестабільності...

Анастасія ледь не викинула маркер у його сторону.

— Продовжуємо, — сухо сказала вона, і вдарила по дошці так, що навіть Гера здригнулася.

Віктор з другого ряду зловив момент, щоб блиснути своїм шансом:

— Пані Анастасіє, я міг би запропонувати свою допомогу у проведенні практичних занять.

Максим миттєво кинув на нього такий погляд, що якщо б погляди могли бити, то Віктор би вже лежав на підлозі з гематомою.
А Гера, що сиділа поряд із Віктором, ледь стримувала сміх, спостерігаючи за цією дуеллю.

Анастасія відчула, як зрадницьке тепло підступає до щік.
Вона відвернулася до дошки й написала великими літерами:
"ПРОФЕСІОНАЛІЗМ."

Наче нагадувала це сама собі.

А за її спиною війна поглядів продовжувалася: Максим насуплено, Віктор занадто милим тоном, а Гера — з тією таємною радістю, з якою дивляться фанати на сварку улюблених персонажів.

У перерві Максим ненароком опинився поруч із Анастасією біля автомата з кавою.

— Ви сьогодні якась... особливо чарівна, — нахилився він до її вуха так близько, що його теплий подих торкнувся її шкіри.

Анастасія з усієї сили тримала обличчя кам'яним.

— Ідіть пийте каву, Шумський, — буркнула вона, заледве стримуючи нервову посмішку.

Але Максим не відступав. Він повільно простягнув їй склянку кави:

— Я вже все вибрав. Ваш улюблений сорт. Без цукру, але з невеликим натяком на катастрофу.

Вона узяла стакан і врешті дозволила собі ледь-ледь посміхнутися.

Максим переможно виблиснув очима.
Перший крихітний прорив у стіні її самоконтролю був здійснений.

Після перерви Анастасія трималася мужньо. Вона вирішила ігнорувати Максима. Ігнорувати його усмішки, погляди, нахили до її столу під приводом "уточнення завдання".
Ігнорувати те, що він сидів так, що коли вона дивилася в зал — бачила тільки його розстебнуту сорочку й лукаву посмішку.

Але коли настав час практичного завдання — Максим вирішив діяти рішуче.

— Пані Анастасіє, — підняв руку він, — а можна мені допомогти вам наочно продемонструвати тему "особисті кордони"?

Анастасія зупинилася. Усі студенти витягли шиї, наче каченята.
Віктор закашлявся.
Гера нервово вишкрябала в зошиті "О БОЖЕ, ТАК!!!"

— Добре, — видихнула Анастасія, абсолютно шкодуючи, що народилася на цій планеті.

Максим вийшов до дошки, став навпроти неї й без сорому почав скорочувати дистанцію.
Крок. Ще крок. Тепер вони стояли настільки близько, що їхні носи могли б привітатися окремо.

— І тут, — вкрадливо промовив Максим, — особисті кордони... руйнуються.

Анастасія схрестила руки на грудях, намагаючись виглядати серйозною, хоча хотілося або засміятися, або втекти.

— Шумський, — сказала вона тихо, але грізно, — якщо зараз не відійдете, доведеться показувати ще й тему "керування агресією".

— Спершу руйнуємо кордони, — змовницьки шепнув Максим, — а потім керуємо агресією. Разом.

У аудиторії пролунали приглушені захоплені вигуки.

Анастасія підійшла впритул, взяла його за плече і так лагідно, але твердо відсунула назад.
— Дякую, Максиме, за демонстрацію. Можете сідати.

Максим гордо випрямився, мов генерал, який тільки що завоював столицю, і, підмигнувши Гері, пішов на своє місце.