Як Віктор закохався

Віктор був не з тих чоловіків, які закохуються за погляд чи усмішку. Він довго спостерігав, аналізував, майже складав список “за” і “проти”. І коли вперше побачив Анастасію Долинську на курсах, його серце не вистрибнуло з грудей. Воно спокійно й делікатно... сіло за парту.

Вона була не просто красива. Вона була велична. Серйозна, ідеально зібрана, кожен її рух видавав контроль і впевненість. Віктор розумів: така жінка — не захоплення. Це проект на роки.

Спочатку він просто слухав її лекції й старанно занотовував кожне слово. Потім помітив, як у її голосі з’являються ледь вловимі нотки іронії. А одного разу, коли вона поправляла окуляри (які, до речі, їй шалено пасували), він зловив себе на думці:

> “Я хочу бачити цю жінку не тільки за кафедрою… А за сніданком. І за обідом. І за всім.”

Його закоханість була тихою, академічною, майже науковою. Він навіть виписав у блокноті:
Теза: Анастасія Долинська — ідеал.
Докази: інтелект, холодна краса, професіоналізм.
Висновок: діяти обережно.

Тільки от з діями було гірше.

Віктор, який зазвичай говорив спокійно і обережно, біля Анастасії починав плутатись у словах. Його жарти виходили такими дерев’яними, що навіть паркет у коридорі видавався м’якшим.

А ще, як на зло, поруч завжди з’являвся Максим. Розхристаний, самовпевнений і... явно успішніший у плані привернення уваги. Віктор стискав ручку в руці і тихо мріяв, що одного дня Максим спіткнеться об килимок і випаде з життя Анастасії так само легко, як і ввалився в нього.

Втім, Віктор був налаштований серйозно.
Він вірив: витримка, повага і правильна стратегія ще ніколи не підводили його.
І на цю “битву холодних сердець” він прийшов підготованим.

Він навіть список склав:
План завоювання Долинської:

1. Бути завжди поряд.

2. Підтримувати розмови про психологію (навіть якщо не розумієш).

3. Не заважати їй бути собою.

4. Не діяти як Максим.

Особливо пункт 4.

Віктор не просто склав план — він діяв за ним зі швейцарською точністю.

На кожній лекції він сидів рівно через парту від Анастасії, завжди готовий запропонувати ручку, блокнот, а одного разу навіть карамельку з написом «Успіху на іспиті». Правда, вона її ввічливо відмовилася взяти, а карамелька залишилася у Віктора в кишені, де згодом приклеїлася до підкладки піджака. Знак долі.

Максим же тим часом діяв в улюбленому для себе стилі — нахабно і безсоромно. Він то нахилявся до Анастасії занадто близько під час обговорень, то жартував так, що вся аудиторія червоніла разом із конспектами. І що найстрашніше — Анастасія хоч і виглядала холодною, але інколи ледь помітно усміхалася.

Віктор це бачив. І кожен такий усміх був для нього, як гол у ворота на останніх секундах матчу.

Віктор почав використовувати важку артилерію — знання. Він запам’ятовував теми наперед, готувався вдома, шукав складні питання, щоб потім вразити Анастасію своєю ерудицією.
Максим же діяв простіше: приносив каву викладачці перед лекцією, причому з якимось магічним вмінням вгадувати її улюблений смак.

> «Вона п’є капучино без цукру? Як?!» — Віктор дивувався й записував у свій блокнот нові дані про суперника.

На перервах між заняттями їхній «холодний фронт» перетворювався на справжню невидиму війну:

Максим приносив Анастасії шоколадку — Віктор купував їй книжку з психології.

Максим жартував і викликав сміх — Віктор вишукано цитував Фрейда.

Максим відкривав перед нею двері — Віктор подавав пальто.

Максим діяв емоційно. Віктор — стратегічно.
Максим кидав погляди — Віктор вибудовував цілу тактику поглядів, посмішок і правильних моментів для розмови.

І що найсмішніше: Анастасія спокійно і невимушено ігнорувала їх обох.

Як справжня королева, вона роздавала милість у вигляді коротких фраз і сухих кивків. Але саме це і божеволіло їх обох. Хто зможе здобути прихильність жінки, яка навіть на найгарячіший флірт відповідає лише холодним "дякую"?
Гера бігла по коридору після занять. Не тому, що кудись запізнювалася — ні, вона просто вирішила потренувати свої туфлі на підборах в реальних умовах. Як справжня спостерігачка за битвою двох самців за одне жіноче серце, вона вже мала своє улюблене телешоу — «Максим vs Віктор: Битва психів». Але доля мала свої плани.

— Ой! — пролунало зіткнення.

Віктор летів їй назустріч, гордо не дивлячись під ноги, заглиблений у думки про те, як знову вразити Анастасію своїм новим одеколоном. Аж тут — БАЦ! — і в нього в руках не книга Фрейда, а… Гера.

— Це було несподівано, — буркнув він, швидко допомагаючи їй піднятися. — Ви ціла?

— Ну, хіба що моя гідність трохи тріснула, але загалом — жива, — відповіла вона, відкидаючи пасмо волосся назад, мов у романі.
Очі в неї блищали — десь між збудженням і подивом. Віктор нарешті подивився уважніше.

— Ви... теж ходите на курс?

— А ви, — сказала вона, спершись на стіну, — теж граєте в гру «як завоювати Анастасію»?

Віктор почервонів. Це була його таємниця. Його горе. Його одержимість.

— Я… ні. Тобто, можливо… Але... Це не гра.

— О, ну якщо це не гра, тоді давайте чесно. Скільки балів у вас зараз?

— Балів?

— За Долинську. Я просто веду таблицю.

Віктор не витримав — він посміхнувся. Й щось у цій дівчині, яка легко і зухвало говорила про його найбільшу слабкість, змусило його трохи розслабитися.

— Я вам здамся, якщо ви скажете, скільки балів у Максима.

— Ні. Це секретна інформація. Але… — вона підморгнула, — скажу так: він втратив два бали, коли ляпнув, що вона носить 38 розмір взуття. Насправді — 39.

— Жах. Профан.

І тут, між жартами і підморгуваннями, сталося щось несподіване — Віктор зрозумів, що він вперше за кілька місяців говорить не про Анастасію, не думає про її зачіску, не згадує її холодний голос… А просто усміхається Гері. А Гера, у свою чергу, трохи розгублено глянула на нього і подумала:
"Невже я почала вболівати не за Максима?..