Бій без перерви на обійми

Анастасія вийшла з квартири раніше, ніж планувала. Волосся ще трохи пахло шампунем “Нічна гармонія”, піджак був застібнутий криво, а губи — нафарбовані в ліфті. Але вона почувалася як ніколи зібраною.

Їй вдалося вирватись першою. Це було схоже на маленьку перемогу в грі, в яку вона не підписувалась грати.

Поки вона заходила до навчального центру, біля дверей вже стояв Віктор. У білій сорочці, з термосом кави та виразом “я тут випадково, але чекаю на тебе півгодини”.

— Доброго ранку, Анастасіє, — привітався він із легким уклоном, наче щойно вийшов із роману Джейн Остін.

— Ви сьогодні рано, — вона намагалась тримати професійний тон, але очі видавали легку розгубленість.

— Хотів обговорити конспект. Учора ви так… швидко пішли.

І саме в цей момент, як за сценарієм з любовного бойовика, з'явився Максим.

Він йшов упевнено, з легкою усмішкою на вустах і злегка скуйовдженим волоссям — а це завжди поганий знак для Віктора. В руках він тримав круасан і другу каву. Очевидно, одну — собі. Другу — “взагалі не для тебе, Вікторе”.

— О, а ось і ми всі зібралися, — сказав Максим, ставши поруч. — Трохи ранку, трохи кави, трохи любовного напруження — день буде чудовий!

Віктор зиркнув на нього з виразом “випадково перекину тобі каву в ноутбук”.

— Доброго ранку, — сказав він стримано, глянувши на Анастасію. — Ми тут обговорювали важливі речі.

— Я теж, — втрутився Максим, простягаючи їй круасан. — Обговорював із пекарем, яка випічка найкраще пасує до... твоїх очей.

Анастасія закотила очі так професійно, що в будь-якому конкурсі очних закочувань вона б виграла грант на наукову роботу.

— Може, зайдемо всередину? Курс починається за десять хвилин, — сказала вона, вхопила круасан (не дивлячись на нього!) і рушила вперед.

Двоє чоловіків рушили слідом, немов два школярі, які хочуть не запізнитись — і не пропустити момент, коли хтось назве їх “коханим учнем”.

Секунди тиші між ними були настільки напруженими, що навіть кавовий термос Віктора почав пітніти.

— Круасан смачний, — кинув Максим, ніби випадково.

— Я — не про випічку, — відповів Віктор з посмішкою. — Я — про серйозні наміри.

Максим підняв брову.

— А я — про серйозний намір не дати їй сумувати.

Перед дверима аудиторії обидва зупинились. Двері зачинились перед ними з характерним клац — Анастасія вже була всередині. Без них.

— Ідеальна жінка, — сказали вони в унісон. Потім подивилися один на одного.

Анастасія вже стояла біля дошки, з маркером у руці, коли двері відчинились — спочатку зайшов Віктор, тихо, поважно, з конспектом напереваги. За ним — Максим, з кавою в руках, поглядом героя бойовика і виглядом, ніби саме він відкрив цю аудиторію ще в минулому житті.

— Проходьте, сідайте, — сказала вона, намагаючись не показати, що помітила, як один з них підморгнув, а інший зітхнув як у мильній опері.

Максим зайняв місце посередині першого ряду, Віктор сів праворуч від нього. Між ними — тиша. Така гучна, що Гера на задній парті пошепки сказала комусь:
— Це буде найкращий серіал сезону.

Анастасія почала заняття.

— Отже, сьогодні тема — емоційна регуляція та границі в комунікації. Хтось із вас, певно, мав нагоду особисто перевірити, наскільки важливо вміти тримати дистанцію.

Максим відпив ковток кави і прошепотів: — Особливо, якщо ця дистанція — між нею і твоїм серцем.

Віктор записав щось у зошиті. Можливо: задушити фразами, або спокій — теж зброя.

Анастасія продовжила: — Іноді люди не помічають, коли переходять межу. Наприклад, коли торкаються без дозволу. Або роблять зайві коментарі.

Всі погляди ковзнули на Максима. Він відчув це. Посміхнувся. І додав до зошита: коментарі: 1 — реакція: є.

Гера тішилась мов дитина з попкорном. Її нотатки виглядали як фанфік.

— Отже, завдання: написати, як ви розпізнаєте власні емоційні межі, — сказала Анастасія, роздаючи аркуші. — І прошу, без поезії. І без зізнань у коханні.

Максим підняв руку.

— А якщо це освічена метафора, що базується на концепції емоційної прив’язаності?

— Якщо це буде римуватись із “серце — на долоні”, я вас вижену, — відповіла вона сухо, але з ледь помітною посмішкою.

Віктор зітхнув. Максим — засяяв. У цій грі навіть сарказм вважався балом у його бік.
Анастасія щойно закінчила лекцію і вийшла, залишивши за собою аромат кави й напруги. Як тільки двері зачинилися, між Максимом і Віктором в повітрі ніби просвистіла невидима стріла.

Максим склав руки на грудях і розтягнув усмішку: — Хороший сьогодні урок, правда, Вітя? Особливо про межі... Тобі, я бачу, є над чим працювати.

Віктор поправив окуляри і холодно відповів: — А тобі, Максиме, раджу підучити хоча б базову етику. Фліртувати під час академічного процесу — це як їсти руками на дипломатичному прийомі.

— Та ну, — розвів руками Максим, — якщо правильно подавати, то й руками можна шикарно справитися. Особливо... з десертом.

Віктор зітхнув так голосно, що Гера в кутку мало не вдавилася печивом.

— Ти поводишся як школяр, що закохався в учительку, — кинув Віктор з ідеальною стриманістю.

— Може, тому що іноді учителька варта того, щоб вивчити всю програму на відмінно, — підморгнув Максим, не зводячи очей з дверей, за якими зникла Анастасія.

Віктор підійшов ближче, майже впритул. Холодний, обачний, мов професор перед студентом, що запізнився на іспит.

— Я теж серйозно налаштований щодо Анастасії, — сказав він тихо. — І я не дозволю тобі перетворити її курси на цирк.

— Серйозно? — здивувався Максим. — А я думав, що вона вже давно побачила мого клоуна всередині.

Гера за стіною випустила короткий хіхік і сховалася за зошитом.

Віктор знову поправив окуляри й прорік: — Подивимося, хто з нас перший здасть цей екзамен.

— Ну що ж, Вітя... — Максим поплескав його по плечу. — Успіхів тобі. Тільки знай: я не тільки буду вчити, я ще й шпаргалки писати вмію.

І пішов до виходу, залишаючи за собою запах кави і самовдоволення.