Ранок після...

Анастасія прокинулася в незнайомій квартирі, ще трохи заплутана і не зовсім розуміючи, як опинилася тут. Злегка заплутане волосся і легке головокружіння – це була наслідки вчорашнього вечора. Лежачи, вона обережно повернула голову й помітила, що Максим спить поруч, його рука м'яко лежить на її талії.

Вона витягнула руку з-під його обіймів, обережно встаючи, щоб не розбудити його. Згадуючи, як випила декілька коктейлів в барі і намагалася втекти, вона почала панікувати. Але в той самий момент Максим прокинувся, і, схопивши її за талію, не дозволив їй встати.

– Куди ти? – запитав він із широко розплющеними очима, але його голос був спокійним, навіть теплим. – Виходити так рано? Ти ж не можеш мене залишити, не поцілувавши на прощання.

Анастасія, відчуваючи хвилювання, намагалася вислизнути, але він, піднявшись на лікті, подивився на неї так, ніби це було найцікавіше, що він бачив.

– Ти що, розумієш, скільки часу я витратив на те, щоб створити цю атмосферу, а ти хочеш піти без усього цього? – він посміхнувся.

Анастасія не знала, як реагувати. Тому що він був зухвалим, і навіть незважаючи на її бажання покинути все це якнайшвидше, вона розуміла, що ситуація була інша.

– Ти не знаєш, як мене це нервує, – вона зупинилася, ще раз подивившись на нього.

Максим лише знизив плечима, тримаючи її за руку.

– Нічого такого, просто... я хочу, щоб ти не забувала про мене, навіть коли будеш йти. Я все ще пам'ятаю, як ми провели ніч, і не хочу, щоб це було тільки на один раз.

Анастасія важко зітхнула, її розум був заплутаний. Але те, що вона справді не могла йому відповісти, не мало значення. Залишалося лише одне питання – як вона могла залишити все позаду, не забувши про те, що сталося.