Коли вік не має значення

Максим Шумський більше не міг витримати. Анастасія продовжувала нагадувати йому про його вік, і кожного разу, коли це відбувалося, він відчував, як його терпіння тане. «Максиме, ти ж не молодий хлопець, ти маєш бути серйознішим», — її слова стали своєрідним відлунням у його голові, що повторювалося раз за разом, як неприємна мелодія, яку неможливо викинути з пам'яті.

Максим намагався залишатися спокійним, посміхатися і відповісти жартівливо. Він не раз повторював собі, що має контролювати свої емоції. Але щоразу, коли вона принижувала його впевненість і натякала, що він вже «не той», він відчував, як всередині нього щось вибухає. І ось одного разу це сталося.

Це був звичайний день на роботі. Анастасія сиділа на своєму місці, переглядаючи документи, коли він, не витримавши, підійшов до її столу. Він був спокійний, але відчував, як серце б’ється швидше. Зробивши кілька кроків до її стільця, він обернувся до неї, голосно прокачуючи повітря.

— «Анастасіє, скільки ще разів ти будеш повторювати про мої роки?» — його голос звучав уперше за довгий час не з гумором, а з серйозною ноткою гніву.

Анастасія підняла на нього погляд, не відриваючи очей від паперів. Вона звикла до його жартів і не одразу помітила зміни в його настрої. Але він не залишав їй шансів.

— «Серйозно, ти ж не думаєш, що я забуваю про це?» — продовжив він, підсвідомо притискаючи свої руки до стола поруч з нею. Відстань між ними скорочувалася. «Ти справді вважаєш, що мої роки означають більше, ніж я?»

Анастасія не злякалася. Вона, як завжди, залишалася спокійною, навіть коли її тон став дещо холоднішим:

— «Це не тільки про роки, Максиме. Це про твою поведінку, твоє ставлення до всього. Ти, мабуть, навіть не уявляєш, як це виглядає».

І тоді, майже не усвідомлюючи, що робить, Максим схопив її за руки, м’яко, але рішуче посадив її на стіл перед собою. Це було несподівано. Це було грубо, це було абсолютно не по-робочому.

— «Послухай мене», — його голос став теплішим, але це була не усмішка, а нагадування. «Я дорослий чоловік, Анастасіє. І коли я вирішую щось зробити, я роблю це. Ти хочеш бачити мою серйозність? Ось тобі вона. І не треба мені нагадувати про мій вік».

Вона завмерла, дивлячись на нього з деяким подивом. Мовчки і неохоче вона зняла свої руки з його долонь і піднялася з місця.

Але не могла не помітити того, як його слова звучали по-іншому, ніж раніше. Це був не просто флірт. Це було щось набагато серйозніше.

Максим мріяв про це майбутнє, де вони будуть разом. Але він знав, що це не можна просто поставити на паузу. Йому потрібно було зробити крок, і він його зробив.

Але Анастасія залишалася стійкою, хоча й дещо розгубленою після такого повороту.

— «Максиме, ти переступив межу», — сказала вона тихо, але з тоном, який був чимось між обуренням і… спокійною впертістю.

Максим втомлено зітхнув і відступив назад, намагаючись залишити їй простір для думок, хоча це не було зовсім те, чого він хотів.

— «Я не прошу тебе про щось, Анастасіє», — сказав він уже знову з розумінням у голосі, хоча і з деяким розчаруванням. «Я просто хочу, щоб ти зрозуміла, що я маю право на свої бажання. Я дорослий чоловік, і я точно знаю, чого хочу».

Анастасія не сказала більше ані слова. Вона просто обернулася і пішла до своєї кімнати, залишивши його з думками про те, що йому ще доведеться пройти цей шлях, не спішачи змінювати свої переконання, навіть коли вони зустрічаються з її холодним, розважливим ставленням.

Максим не був готовий відступити. І хоча він і зробив неочікуваний крок, його мрії все ще жили в його серці. Він чекав, навіть якщо це буде довгий шлях.

Максим відчував, як в ньому вирувала буря. Анастасія знову намагалась утримати дистанцію, знову говорила про його вік, про те, що він має бути серйознішим. І це її твердження все більше і більше дратувало його. Вона просто не розуміла, з ким має справу. Його терпіння було на межі, і ось він зрозумів: більше він цього не витримає.

Вона повернулася до своїх паперів, ніби нічого не сталося, а він стояв біля її столу, навіть не намагаючись приховати роздратування. Максим зробив крок до неї, потягнув її до себе, схопивши за руку, і посадив на стіл перед собою. Його обличчя було наближене до її, і її холодний погляд не зламав його.

— «Досить», — його голос був низьким, спокійним, але в ньому звучала певна загроза. — «Ще раз нагадаєш про мій вік — і я не відпущу тебе так, як сьогодні. Ти зрозуміла?»

Анастасія не очікувала такого від нього. Вона намагалася відсунутись, але його руки на її плечах не дозволяли рухатися. Він тримав її міцно, але без зайвої агресії. В її очах заблискувала злість, але вона не виголошувала жодних заперечень. Це було болюче для неї — усвідомлювати, що він ставить її в таку ситуацію. І це він робив, бо був певен, що вона все ще йому не зовсім опирається.

— «Що ти хочеш, щоб я зрозуміла?» — її слова були важкими, відчутними, але вона все ж таки намагалася залишити на собі вигляд байдужої. Вона хотіла розірвати цей момент, але її погляд був не такою холодною, як зазвичай.

— «Я хочу, щоб ти перестала грати в ці ігри», — сказав він, нахиляючись ще ближче, так, щоб вона почувала кожне його слово. «Ти хочеш, щоб я був серйозним? Ось, я серйозний. Ти ж хочеш знати, як поводяться дорослі чоловіки? Я покажу, якщо тобі потрібно. Тільки більше не смій згадувати мої роки. І не думай, що можеш залишити мене в такому становищі, коли ти ставиш мої дії під сумнів».

Вона мовчала, але він бачив, як її руки стискаються на столі. Це був знак, що вона не згодна, що її опір ще не зломлений. Але цього разу Максим не дозволив їй знову втекти в тінь своїх сумнівів.

— «Не думай, що я жартую», — прошепотів він, наближаючи обличчя до її шиї, але не торкаючись її шкіри. «Я не дозволю тобі ще раз ставити під сумнів мою серйозність. І коли я роблю крок до тебе, ти повинна зрозуміти, що це вже не просто пусті слова.»

Анастасія відчула, як його дихання нагріває її шкіру, але вона не могла відповісти. Вона була розгублена. Її серце билося швидше, але, попри все це, вона все одно не готова була здаватися.