Погляд Максима

Максим Шумський не був тим, хто прагнув легких завоювань. Йому було 37, і він точно знав, що таке справжні стосунки і реальні емоції. Але цього разу все змінилося. І це все через неї.

Анастасія Долинська — її ім'я вже стало синонімом загадки серед студентів і колег. Всі говорили про неї. Її підхід до психології був настільки нестандартним і водночас сильним, що навіть Максима, який, здавалося, не міг би бути зацікавлений у простому курсі, це зачепило. Коли він дізнався, що вона веде цей курс, щось всередині нього настільки сильно зацікавилося, що він не зміг пройти повз.

І ось він тут, сидить в аудиторії і відчуває, як його погляд постійно притягує її фігура. Вона не була типовою викладачкою. В сірому костюмі, з акуратно зібраним в пучок русявим волоссям, вона виглядала так, ніби сама була з іншого світу. В її спокійних, але одночасно впевнених рухах було щось таке, що миттєво змушувало його почуватися більш живим, більш присутнім у моменті.

Але це не було просто фізичне тяжіння. Її сила, її здатність бути такою холодною та водночас дивовижно привабливою — це заворожувало. Вона була неприступною, ніби скеля, і це тільки посилювало його бажання — бажання зрозуміти її, проникнути в її світ.

Перший момент, коли він її побачив, був майже інтимним. Не через фізичний контакт, а через те, як її присутність заповнювала простір. Вона, здається, не помічала його в тому натовпі, але Максим не міг відвести погляд. Його очі слідкували за кожним її рухом, навіть за найменшими змінами в її виразі обличчя. Він не хотів, щоб вона це помітила. Але всередині нього щось відгукувалося, щось сильне і хвилююче.

І коли він, відчуваючи певний ризик, почав фліртувати з нею, а вона холодно відреагувала, у нього не було відчуття поразки. Навпаки, він відчував, як у його грудях зростає напруга. Вона була не з тих, хто піддається одразу, і це було найбільше, що його захоплювало.

— Може, вам не здається, що ви надто сувора, Анастасіє? — сказав він, намагаючись додати легкості у тон. Її реакція була миттєвою: холодний погляд, який не залишав шансів на симпатію.

— Можливо, я просто не люблю, коли мої курси стають ареною для смішних жартів, Шумський, — відповіла вона. І хоч її слова звучали, як виклик, для Максима це було як нагорода. Він знав: він їй не байдужий. Вона не буде відступати, і це спонукало його до дії ще більше.

Його очі мимоволі зупинилися на її шиї, де ніжний пучок волосся не міг приховати тонкої лінії, яка починала тонути в тканині її костюма. Це було як мить, коли він ніби відчув запах її парфумів, які здавалося, залишалися в повітрі після кожного її руху. Це відчуття було важким, як грудка, яку важко проглотити.

Максим відчував, як вогонь бажання тліє всередині. Вона, ця жінка, з її холодною відстороненістю і настільки яскравою харизмою, не могла його залишити байдужим. І він не планував зупинятися. Він хотів бачити її не такою неприступною, хотів зрозуміти, чому вона така. Що ховається під цією маскою професіоналізму і самовладання?

Якщо їй не подобаються жартівливі зауваження — він спробує інші способи. Він збирався залишити її без відповіді. І, можливо, саме в цьому було найбільше задоволення — розгадувати її, проникати в цей внутрішній світ, навіть якщо вона була однією з найбільш закритих жінок, яких він коли-небудь зустрічав.

Те, що вона залишала його на відстані, лише збільшувало його бажання.

Максим сидів у задньому ряду, відчуваючи, як з кожною хвилиною його бажання зрозуміти її ставало дедалі сильнішим. Це не було просто фізичне тяжіння — це було справжнє викликане інтелектом і емоціями бажання пізнати її глибше. Він спостерігав, як Анастасія вела курс, її рухи чіткі, кожне слово впевнене, але з таким незворушним виглядом, що здавалося, вона просто не звертає уваги на те, що відбувається навколо.

І все ж, інколи він ловив ці миті — коли її очі спалахували вогником цікавості чи спостереження, коли її губи трохи торкалися одна одної в тих чи інших висловах. Максим розумів: навіть якщо вона не показувала своїх емоцій, під цим холодним фасадом була сила, яку він хотів пізнати. Вона була набагато складнішою, ніж усі інші жінки, з якими він мав справу.

Його погляд знову не зміг відвести від неї, коли вона наближалася до дошки, щоб написати чергову теорему чи ідею для обговорення. В її рухах було щось не просто елегантне, але й притягальне. Її фігура, що так органічно виглядала у строгому костюмі, і ті руки, що з легкістю вписувалися в елегантний жест, здатні тримати увагу більше, ніж будь-яка зірка на екрані.

Максим відчував, як з кожним поглядом його серце стискається від напруги. Він намагався повернути свої думки до чогось іншого, але кожного разу вони поверталися до неї. Уявити її такою близькою, знову зачепити її увагу стало справжнім викликом. Він не знав, що саме в її очах чи словах було таким магнітом, але це зачаровувало.

Наступного разу він не міг не сказати ще одну фразу, навіть якщо вона могла здатися ще однією спробою флірту. Але цього разу він був певен: це буде не просто слова, а спроба пробити її броню. І хоч як це могло виглядати ззовні, всередині він відчував, що вона, хоч і не визнає цього, починає помічати його.

— Якщо ти хочеш зі мною так довго грати, ти повинен зрозуміти, що я не та, хто здається з першого погляду, — сказала вона одного разу, звертаючись до нього після чергової його невдалої спроби легкого жарту. Її тон був чітким, різким, але щоразу вона якось дозволяла йому залишити останнє слово. Якби це була інша жінка, вона б, напевно, давно поставила його на місце. Але Анастасія була іншою.

Він відчував у її словах виклик, який приваблював. Її холодність викликала в ньому вогонь, і кожен її відштовхуючий рух тільки більше надавав йому рішучості. І хоча вона навіть не намагалася приховати свою дистанцію, Максим відчував, що вона вже починає змінювати своє ставлення. Можливо, не багато, але достатньо, щоб він почав відчувати смак перемоги в кожному її відповіді, навіть такій холодній.