Одинарний одинак
вся версія
То, певне, був найсоціальніший одинак.
«Як так сяк? – подумки мовить хтось. – Такого не бува».
«О! Бува-бува, - хіхікне Простір. - Я ж дивачу добряче».
Одинак щоранку гримувався та одягав свій найліпший костюм. Костюм кожного дня був інший – то з елементами дощу, то костюм-вітролов, то костюм для лякання ворон й частенько костюм-промінь сонця.
Одинак чалапав то поспіхом, то ледь-ледь «кроком руш». Часом з підскоками, рідко до ладу зі всіма іншими.
Одинак любив людей. Навіть людисьок. Без них немов повітря бракувало.
Він був щоразу з кимось. Хоч й вічно сам один.
Він вовком вив, коли боліло. Пухнастиком хтів щастя дарувать.
«Хто я?» – питав себе частенько та поміч у Вищого просив.
«Я одинак, хоч й хочу бути з кимось», - прийшла колись відповідь десь глибоко зсередини.
«Той що? Я ж одинарний одинак! Таких більше нема…»
#4933 в Різне
#4700 в Сучасна проза
Відредаговано: 17.10.2018
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
