Пролог

Ніч здавалась довшою, ніж зазвичай. Чорні, важкі хмари затягували небо, і зрештою пролилися рясним, холодним дощем. Скажений вітер безжально колихав дерева — і старі кремезні велетні, і зовсім кволі молоді пагінці гнулися до самої землі. Це було їхнє перше справжнє випробування на міцність, перша запекла битва за право встояти.
​Тієї ж буремної ночі, на хуторі Пащихи, під грозову стихію народжувалося нове життя. Пологи були неймовірно тяжкими. Мати страждала від нелюдських мук, кожна хвилина здавалася вічністю, а подих — останнім... Але в мить, коли буря за вікном сягнула свого піку, крізь шум зливи пробився перший, тонкий крик немовляти.
​— Я назву тебе… Іллею. На честь Іллі-Громовержця…
​— Боже, дякую Тобі за Твою милість, дитина народилася здоровою! — полегшено промовила повитуха, обтираючи немовля.
​Вітер за вікном на мить стих, ніби сама стихія затамувала подих, почувши ім’я свого земного тезки. Спалахнула блискавка, на секунду вихопивши з темряви силуети старих дерев, а за нею прогримів глухий, але величний гуркіт грому — наче небо дало своє батьківське благословення новонародженому громовержцю.
​Знесилена мати вперше за ніч усміхнулася. Вона перевела погляд на маленьке дитя, яке вже спокійно сопіло на руках у повитухи, зовсім не боячись нічної бурі. На хуторі Пащихи починався новий день, і ніхто ще не знав, яку долю приготувало небо для хлопчика, що народився в таку буремну ніч.