1.2

Вийшли ведучі вечора, вочевидь, з факультету журналістики. 

Доки вони щось говорили, я сповістила Роксі, що відійду і щучкою пройшлася поміж товпи студентів, шукаючи своїх біологів. Хоча ці телепні могли сьогодні не явитися. Нарешті на очі мені попався Ігор, який балагурив у гуртку хлопців. Жодного з наших я більше там не побачила. Може, і на краще…

- Горя, - я схопила його на плече і він нарешті обернувся. І ми трохи відсунулися в бік, доки ті хлопці з його компанії продовжували говорити і сміятись.

- Ооо, Кірусь, привіт, - він безлико усміхнувся. 

Чому безлико? Просто якщо хтось попросив би мене розказати про нього, то це було б дуже складно. Я просто не маю жодної асоціації і жодного влучного слова, щоб його описати. Він органічно вписується в будь-яку компанію, але запам'ятати його досить важко. Думаю, у всіх є подібний приятель.

- Когось із наших ще бачив? - спитала.

- Та ні. - він здвигнув плечима. 

- Ти ж староста потоку, - усміхнулась йому. - Але в цілому це питання не так важливо. Мене цікавить гарячительне.

- Ти про що? - після цього питання здавалося в нього очі забігали.

- Я? Про джерело вогню дракона… - хочеться закотити очі, бо це відверто погана акторська гра.

- Не поняв… - він нахмурився і почесав потилицю.

- Те, що по відчуттям дозволяє дихати вогнем. А в народі називається самогон, - прицокнувши, глянула на нього.

- Та який там самогон… Скажеш теж… - заметушився він.  - Та й чого тебе це цікавить! - тон його голосу одразу став вище.

- Ти ж знаєш: не пий з копитця - козльоночком станеш. І припруться вовки і відіжмуть не тільки твій калюжний завод, а й за копитця підвішають… - мені здається, що це звучить як погроза. 

Навіщо ламав комедію, що нічого не знає. Я ж лише хотіла попередити, що сьогодні на святі є спостерігачі. 

І взагалі цей ідійот мав би знати, що після того, як місяць тому наші студенти на черговому збіговиську потравилися пальоною горілкою, на наші святки ходять викладацькі стукачі. До того ж в цю справу втрутилася поліція.

Якщо Горянича спіймають з бухлом, то розбиратися, та це горілка чи ні, будуть в відділку. 

Того я й не хотіла йти на цей свято з полюванням на відьмаків, дякуючи одному знайом поліцейському…

- Поняв. Дякую, - він виругався крізь зуби. 

І, вибачившись перед пацанами, взагалі відійшов у найдальший бік подзвонити. Розмова була досить напруженою. І повернувся він ще сумнішим, ніж його зробила я.

- Ну і?

- Випивона сьогодні не буде, - резюмував він. - І взагалі звідки інформація? 

- Пташечка на хвості принесла, - відповіла я. 

- І чого це ти мене попередила? Може, це моя була неякісна той раз. Пили-то вони все, що було, бляяяхааа… - його голос ставав все тихішим і він уже матюкався собі під ніс.

- Не тупи. Нашу гнали ми з тобою на кафедрі, - зітхнула. 

І нащо я тоді погодилася йому помогти. Залишилися після пар. Всю ніч там просиділи з тим апаратом, і вийшли вранці поки вахтерша відлучилась на перезміну. А заради чого? Бо цей придурок один раз прикрив мій зад і затребував от таку оплату.  

- Якщо ти сумніваєшся у собі, то я у собі точно впевнена.

- Ну тоді хіміки. Без варіантів, - він постукав себе по кишенях, але незнайшовши цигарок, опустив руки.

Я вивела його із залу в придбанник і, діставши пачку вишневого Чапмена, всунула йому цигарку в рота. Від здивування він мало не виронив її. 

- А підпалити? - швидко зорієнтувався. 

Я вже дістала запальничку, тому миттєво провела вогнем по кінчику сигарети.

Він затягнувся і випустив дим по сходах униз.

- Кур'єр твій де? - питаю.

- Віднесе баклажки назад і зараз з'явиться. 

- Сподіваюсь ти не грузив когось з наших, бо я цих язикатих хвесьок затикати не буду, - спокійно попередила.

- Ображаєш… - протягнув він. - Мій кореш з Політеха. Він взагалі не в курсах.

- Ну й фіг з ним. Мене вже далі не вплутуй.

- Звісно, - відповів він і зробив ще одну затяжку. - Ми ж уже квити.

Донеслися кроки звідкись згори.

- А це ще що за китайська делегація? - сказала я тільки-но повз нас пройшли з десятеро натуральних китайців. 

- А ти не знала, що в правовому корпусі вчаться іноземні студенти? У них там ціла китайська група з сорока чоловік, - відповів староста, від несподіванки поперхнувшись димом. 

- А цей що, прийомний? - хихикнула я, бо вслід за китайцями йшов слов'янчик. 

Цей хлопець був високим і статним. Коротка стрижка, волосся викрашене в срібно-попільний колір і акуратна сережка у вусі. Худорлявий, проте жилавистий. На таких чоловіків кажуть, що в них сильні руки. Вдягнутий просто: біла теніска, зелені джинси, чорні кросівки. Красивий. 

Хоча, думаю, зовні більше підходить Роксі. Треба буде познайомити їх.