2.3

Увесь цей час хлопці просто були спостерігачами нашої розмови з братом. Але зараз Артем встав, обійшов мене і поклавши руку на спину брата, повів його назад до столу, всадивши на місце.
- Заспокойся. Вона сама має вирішувати, як їй хочеться жити. Що хотіла - те й зробила… не насідай, - читає нотації брату спокійним тоном. 

- А ти, - звертається до мене. - Якщо хочеш гнатися за двома зайцями і досягти успіху, то не перенапружуйся, просто вчись. Хочеш жити в гуртожитку, живи. Якщо проблема в тому, що не хочеш заважати брату, то це не проблема, як ти вже чула. Тож можеш переїхати сюди. Брат дає гроші - бери. Ти молода, гарна дівчинка. Роби, шо хочеться, коли є така змога. Навіть, якщо скупаєшся в фонтані, то Котянич тебе відмаже.
- Ти чому вчиш мою сестру. - хмикає Мік. Напружена атмосфера поволі спадає.
- Відмажу. - сміється Андрій. - Але покататись на машині з мигалками можна і без цього. 

Артем знову сідає на своє місце і ми продовжуємо їсти.
- Завжди від тебе одна морока. - бурчить по-доброму Мік.
- Чого це? - єхидно питаю я.
- Ти згадай тільки скільки раз мене здавала мамі, - парирує він.
- От тут брешеш. Це було лише один раз. - легко стукаю по столу долонею.
- Але в той раз ти мені сигарети підкинула. - чую ображений голос, ніби це було вчора. - І де ще взяла їх, я досі не знаю…
- Де взяла, там нема. Я ж казала тобі кинути курити, а ти надто обережна скотина. - спокійно відповіла на його випад. - Шмон би нічого не дав. 
- Ні, ну класно придумала… - хмикнув невдоволено брат.
- Тупень, ти всеодно закурив, то чого на мене гониш! - я аж рота відкрила від образи.
- Я думав, що то мої… - замнувся Мік. - думав, просто забув в кімнаті. Навіть марку улюблену купила, зараза. 
- Індик теж думав, а в суп попав. Як би ти інакше повівся? І харе дутися, король відмазок. - штовхаю його легенько в бік.
- З чого таке високе звання? - все ще дується на мене. Цікаво, за факультет чи цигарки?
- А хто відказав мамі на питання: 
«Ти шо куриш, гадьониш?!» 
«То пара з рота. Нахакав, бо в кімнаті холодно.»
- І шо ? Подумаєш… - тихо буркає Мік.
- Крім того, що на вулиці тоді було 38° пекла, нічого. І це я ще тобі не згадала той випадок, коли ти з цими гавриками, - вказала на Артема, Мишка і Андрія, які спокійнісінько їли, - пішов на море купатися і загуляв там майже до ночі, хоча мама забороняла. Ти ж тоді спеціально вимочив увесь одяг, щоб сказати, що вони тебе вмовили піти на море подихати повітрям і у воду пнули. А ти ж, бідна вівця, зовсім не хотів купатися,  - Андрій закашлявся, а Мишко мало не нагодував власне вухо, повернувшись у бік почервонілого Андрія.
- Жаль, я до такого тоді не додумався, - відкашлявшись мовив Андрій. - Мене мама в той вечір все ж таки відлупцювала.
- А я тоді на колінах на гречці годину стояв, - сумно резюмував Мишко.
Всі повернулися в бік Артема, бажаючи почути, яке покарання отримав він.
Артем відірвався від тарілки супу і хмикнув:
- Що ви на мене всі дивитеся. Я з бабусею жив. - тепло усміхнувся спогадам він. - Вона ніколи не сварилася. Та й тоді… тільки глянула осудливо на мене, покачала головою і налила тарілку ось такого ж супу. Все.
Всі розсміялися розслаблено. Ніч була прекрасна. 
- Хазяєва! - звучить зненацька голос з двору. Саме з цього моменту весь шарм нашої зустрічі тікає, накивавши п'ятами.
Брат закатує очі і, виглянувши у вікно, матюкається. Вже по голосу зрозуміло, що до нас прийшов наш прикольний сусід - дядько Саня.  
І чого вони так скисли вмить? Ну, я-то знаю чого. Наш правильний сусід не схвалює їхніх п'янок і частенько портить їм гулянку. 
Як? Досить оригінально… Зазвичай приходить на чай. І напоює чаєм з тістечками цих халамидників до тієї кондиції, доки вони не наповнять шлунки, як три тостуни, що не влізе і рюмки горілки. І сидить же, доки все не поїдять і не вип'ють. Але бували і інші способи.
Люблю його. Класний він. Високий, статний. Від нього якась така аура сили і стриманості. Такий собі сідоволосий красень з карими очима. І добрий…
Ох, це я ще своїм не сказала, що нещодавно отримала від нього рекомендацію щодо нового місця роботи на час канікул. А, щоб мене не здали, я, наче щучка, плавно і швидко оминаю стіл і свого брата, вибігаючи на вулицю.
- І куди, - чую наостанок.
- Квіти полью, - і дійсно хапаю по дорозі спеціально відведені для цього дві пятилітрові пляшки.
Добре що згадала, бо загнуться бідненькі від «турботи» мого брата. 
На вулиці темно. Лише прибудинковий ліхтар освітлює невеличку площадку двору. 
- Дядь Сань, - усміхаюсь по-дитячи, підходячи до сусіда повільно, бо важко тягнути баклашки. Ставлю свою ношу на асфальт.
- О, привіт, манюня, - він приводить в безлад волосся на моїй голові. - А я оце побачив, як брат твій туди-сюди їздив і начебто почув твій сміх. Вирішив прийти подивитися, чи не почудилося мені.
- Скажете, теж… - усміхаюся. Як він завжди все бачить і чує? - А чого це ви не спали в такий час?
- Та безсоння мучає. Старію потихеньку. І де твої орли, горобеня? - зводить одну брову.
- Хм, в будинку супчиком від'їдаються після гулянки, - здаю їх з потрохами. - А про старість ви це загнули…
Дядько хмуриться. Ми познайомилися з ним років з сім тому, але така категорична  відраза до алкоголю з'явилася в нього трохи пізніше. Навіть не знаю чому. От тепер і намагається наставляти мого брата з дружками на шлях істинний. Сім'ї в нього немає чи що?
- Піду привітаюся, - заговорщицьки усміхається він і прямує до будинку.
- Тільки ти пам'ятаєш про наш невеличкий секрет? - кидаю йому наостанок.
- Звісно. - підморгує він. - Сама потім свому сторожовому песику скажеш…
Він заходить, калатаючи дверями. Зараз знову лекцію прочитає моїм мушкетерам. Я підсміююсь в кулак, очікуючи шоу і йду на обхід невеличкого нашого полісадника, несучи водицю. Де там мої рожеві красуні? Відволікаюся на мить на голосні суперечки, що лунають з будинку посеред нічної тиші. Зганяти попкорна купити чи що? Бо нічний блокбастер не за горами.