1.1

Кіра

- От скажи, чому при об'ємі кубічному твоїх знайомих саме я повинна вмовляти тебе піти зі мною?! - Роксі бігала по нашій кімнаті, міряючи усі свої пожитки і красуючись перед дзеркалом.

- Ти самовидвиженець. Не моя вина, що я люблю сидіти наодинці з кавою перед телевізором… - хмикнула я. - До того ж тебе ніхто не змушує тягнути мене кудись, коли вже вовки виють на місяць.

Ця коза кинула в мене подушкою з свого ліжка! Я заплющила очі, знов поринувши свої думки.

- От як можна бути такою…. різноплановою! - вона фиркнула у відповідь і підійшла ближче до мене, нахилившись майже до обличчя. 

Це вона зараз натякнула, що я не завжди підтримую її кіпіш? Що за наїзди! 

- Слухай, я вже вибрала сукню… як ти гадаєш такий макіяж підійде. 

До мене нахилилося зараз зелене… не знаю що… брокколі? Ну, я маю на увазі обличчя, повністю вимазане зеленими тінями… і там ще поверх якісь стрілки намальовані, помада темно-бордова. Жахіття. Мене зараз стошнить. Буее..

Вочевидь, це був косплей на… лепрекона? Глянувши униз, я побачила зелену вечірню сукню, що переливалася блискітками. 

Тут мене прорвало і я розсміялася прямо в обличчя Роксі. Чесно кажучи, зовсім не спеціально. 

Вона тільки зітхнула і надула губи. 

- Змий цю зелену мазню... - усміхнулась я. - Просто зроби нормальний макіяж з певними акцентами зеленого кольору. В тебе ж була зелена помада, зелені тіні… зроби все хоч більш-менш… Бо в мене від твоєї Яскравої кислОти вже очі виїдає.

Роксі зітхнула і пішла переробляти.

- І ти давай піднімай свою “женю”, бо як би ти не хотіла, а йдеш зі мною! - почулося з ванної. 

Я закотила очі від невдоволення, але все ж таки підвелася з ліжка і почала перебирати свої речі в пошуках чогось… хоча б чогось.

Спершу чорні колготки в сіточку.

На очі попалися чорна сукня-футляр. Я швиденько її вділа і відображення в дзеркалі мені в принципі сподобалось. 

Одягла спідні шорти. Я завжди так роблю, коли одягаю коротку спідницю або спідницю взагалі. Негласне правило: завжди потрібно бути готовою бігти і лазити. Не питайте чому…

Макіяж зробила звичайний. Ну майже. Закосила під Мортишу Адамс. Головне червона помада. 

Туфлі на високих підборах… класичні. Манікюр був і так червоний. Десь знайшла в своїх речах заколку з червоними трояндами. Несмак, який все ще лежав в моєму ящику, бо мені її подарувала троюрідна тітонька.

Заколола недовге волосся крабиком з красивим чорним павуком. І домалювала на щоці олівцем для брів павука.

Взяла сумочку, в яку попередньо вкинула телефон і окуляри в футлярі. Звичка...

- Я готова! - крикнула я Роксі, яка все ще застрягла в ванній. - Досить телитися, вже час іти! 

Насправді я просто хотіла її підколоти. Але через хвилину вона вилетіла з клатчем в руках і тяжко дихаючи. 

- Полетіли! - вона оцінюючи пройшлася по моїй зовнішності і трохи сумно резюмувала: - От і толку, що я готувалася дві години. Моя подруга за 15 хвилин створила собі образ.

- Талант не проп'єш, - я поправила зачіску, усміхнувшись їй.

Через хвилину ми вже збігли униз по сходах. А ще через 5 хвилин ми вже прогулювалися повз моря до пункту призначення.

Вечірній берег Чорного моря це справжнє видовище. Сонце повільно опускається за горизонт, залишаючи після себе яскраво-червоний відблиск. Небо забарвлене в різні відтінки рожевого, оранжевого та фіолетового. Хвилі м'яко плескаються об берег.

Сьогодні саме студентська вечірка. Спочатку кіно, яке обрали між факультетами на голосуванні, а потім дискотека. Сказали що алкоголю не буде. Отак і сказали. АЛКОГОЛЮ НЕ БУДЕ. Але враховуючи те, що це сказав староста потока, який одразу після цього з дружками будував плани, який коньячок купувати, дана інформація була офіційною версією від керівництва університету до студентів, а от що буде насправді залежить вже точно не від них…

Хоча нам з Роксі фіолетово. Мені тим паче. Я збираюся злиняти через годинку, придумавши дурну і недолугу відмазку для подруги. 

Хоча, дивлячись на те, що вона майбутня журналістка, то будь-яка відмазка для неї буде неправдоподібною.

Я ще й брехати не зовсім вмію…

Ми зайшли в корпус наших юристів… Ну не тільки взагалі-то. Там у нас і економісти, і філологи, і режисери-масовики-затійники. Ну і журналісти, звісно. 

- Веди, Сусанін, - виголосила пафосно я, - твоя ж альма-матер.

Роксі лише хмикнула і махнувши рукою повела у підвал. 

- Ооооо, - усміхнулась я. Чомусь грайливий в мене настрій. - Я здаюсь. Пані маньячка, не треба мене в підвал. Я ще жити хочу, - підняла руки.

- Ой, ну притупи жало. Я і так нервую. - чомусь здригнулася подруга. 

- І чого? - це дійсно мене зараз цікавило.

- Там будуть з усіх факультетів.

- І що? - кліпнула я. 

Вона лише зітхнула і як трирічній дитині пояснила: -  Це значить, що там буде в 10 раз більше хлопців.