Глава 8. Мавринський майдан

Навіть із трьома зупинками та заїздом на заправку до села Межиріч повернули близько третьої ночі. До початку наступного дійства залишалося ще півтори години. Данило, який таки помінявся з Андрієм, повільно, аби не бентежити місцевих мешканців і їхніх собак, виїхав за село по вулиці Мавринській та зупинився на узбіччі. Він поставив будильник на 4:10 і обережно взяв Маргариту за руку. Відчувши легке стискання у відповідь, заплющив очі й непомітно поринув у сон із посмішкою на вустах. Йому снилося, що вони з Марго лежать на березі океану. Теплий ранковий вітерець пестить їх щасливі обличчя, а дрібні солоні бризки доповнюють картину ідеального ранку. У цей момент пролунав сигнал будильника, і хочеш не хочеш довелося прокидатися. 

З напівзаплющеними очима, крізь передранкові сутінки, компанія вирушила до вказаної точки. Доволі швидко дісталися пагорба, який за формою нагадував величезну глибоку миску. Жодної рослини, окрім буйного різнотрав’я навколо, не було. Протоптаною стежиною перейшли пагорб-стінку імпровізованої чаші й опинилися всередині. Зібралися в центрі, до якого вів навігатор, і озирнулися. Не було Софії.

— Андрію, ви ж ішли разом позаду. Де вона? — пошепки спитала Яся.
— Та тут я, тут. Чого розкричалися? — На вершині пагорба стояла Софія й гортала щось у телефоні. Потім поклала його до кишені та спустилася до друзів.
— Ти нас почула? — здивувалася Яся. — Я ж майже пошепки говорила.

— Наче поряд стояли, — відповіла Софія.
— Це якраз одна з особливостей цього місця. Я читала, що всередині цієї чаші навколишні звуки зовсім не чутно, а зовні — навпаки: усе, що сказано тут, чудово чути. Одна з версій призначення цього майдану — переговорна станція. Таких місць по країні кілька, просто цей зберігся найкраще. І то завдяки місцевим жителям, які ще в 1990-х домоглися внесення його до списку археологічних пам’яток. Меморіал також встановили за власний кошт.

— Цікаво... А давайте перевіримо! — загорівся Андрій.
— Чекай, — зупинила його Ярослава. — За десять хвилин схід сонця, і я маю стоячи в центрі, обличчям до сходу, прочитати наступну частину ритуальної промови. А ви станьте за пагорбом і потім розкажете, чи було мене добре чути.
— Точно! — одразу погодився Андрій. — То може, вже підемо? Тобі, мабуть, треба приготуватися.

— А ви помітили, як тут тихо? — промовила Марго, і всі замовкли.
Миттю настала цілковита тиша, у якій можна було б почути навіть серцебиття сусіда, якби воно з якоїсь причини прискорилося. Проте сталося навпаки — кожен із компанії пройнявся спокоєм та приємним відчуттям єднання з чимось незрозумілим і величним. Мовчки четвірка друзів залишила Ярославу наодинці з тишею та Сонцем, яке вже от-от мало з’явитися над обрієм.

— Поглянь, яка краса, — прошепотів Андрій, стаючи поруч із Софією й обережно обіймаючи її за плечі. Дівчина здригнулася й сіпнулася, ніби хотіла відсахнутися, але за мить розслабилася й притулилася спиною до його грудей.
— Чуєте? — насторожився Данило. — А ця штука, здається, справді працює!

До них долинали слова незнайомою мовою, яку розуміла лише Марго — це Ярослава почала проговорювати записану на аркуші транскрипцію. З-за обрію швидко з’явилися руді промені, що підсвічували легкі хмаринки, немов підпалюючи небосхил. За хвилину показався краєчок сонячного диска. Починався новий день. Попри ранній підйом і зміну режиму, усі відчували себе бадьорими, сповненими радості та енергії. Це підтверджувало ще одну особливість цього місця сили, про яку йшлося не в одній статті. 

Невдовзі з’явилася Ярослава й запитала, чи дійсно працює акустичний ефект.
— Стій тут, я зараз! — вигукнула Софія й побігла вниз, на дно чаші. 

— Добре, що здогадалася вдягти спортивне взуття, а не підбори, — похитав головою Данило.

Перш ніж долинули якісь слова, пролунав звук вібрації телефону.
— Бляха!
— Чути ідеально! — зареготав Данило. — Хоча могла б вигадати щось милозвучніше.
— Та ну тебе, — обурилася дівчина й тихенько додала: — Даня — дурило.
— Я все чую! — засміявся той. — Ще слово і далі поїдеш в багажнику!

Спіймавши на собі невдоволений погляд Андрія, Данило жартівливо підняв руки вгору й перевів тему.
— Цікаво, як цей майдан виглядає згори. Давайте подивимося!

Данило в ту ж мить розвернувся й побіг до машини. Через кілька хвилин повернувся, тримаючи в руках споряджений до польоту квадрокоптер. Ще коли складали список необхідних покупок для експедиції, у всіх були сумніви, чи варто витрачатися на таку коштовну забавку. Та оскільки гроші виділялися зі спадщини Ярослави — її слово було вирішальним, а вона наполягала на дроні.

Щойно електронна пташка здійнялася в небо, усі обступили Данила. Піднявшись приблизно на пів кілометра, він скерував дрон так, щоб охопити весь майдан. Перед очима п’ятірки постала дивовижна картина: по обидва боки від центральної "миски" розходилися півколами насипи. З висоти все це нагадувало чи краба, чи велетенського павука. Ще трохи пороздивлявшись незвичне місце, посадили дрона й сіли біля машини на сніданок.  Також потрібно було скорегувати подальший план подорожі.

Андрій зробив новий запис у щоденнику:

Третя зупинка: Кам’яна Могила, Запорізька область.
Відстань від Межиріччя — 253 км, орієнтовно 3 год. 48 хв.
Координати: 48.55994, 35.80705
Мета: медитація на сході сонця, ритуальна промова опівдні, медитація на заході.
Умова: прибути в гарному настрої. Категорично не рекомендується відвідувати місце пригніченим чи з негативними емоціями.

Часу, аби дістатися наступної точки, цього разу було вдосталь. Залишалося вирішити, як краще його використати. Після короткої наради вирішили не зволікати й поїхати до Мелітополя. Зняти номери в готелі, прийняти душ і нарешті відпочити на ліжках.

Коли позашляховик виїхав із Межиріччя й попрямував назад до траси, що вела на Мелітополь, за ним не мчала синя Ауді. Жінка цього разу сиділа не за кермом, а гортала повідомлення в телефоні сидячи на пасажирському сидінні. Після цього набрала номер, який знала на пам’ять.
— Вони їдуть до готелю "Атріум". Ми чекатимемо на них там.