Глава 7. Обсерваторія Безводовка

До пункту призначення залишалося їхати хвилин двадцять, але, якщо довіряти навігатору, потрібно було ще пройти полем майже два кілометри. Коли побачили кургани першого місця сили, одразу стало зрозуміло, що їхати позашляховиком було єдиним правильним рішенням. Якщо не заїжджати на засіяне поле, то під посадкою, ґрунтовою дорогою, можна було під’їхати майже куди потрібно. Пройтись доведеться якихось двісті-триста метрів.

— Ось вам і перший урок, — промовив Данило, проїжджаючи розтріскану ділянку, яка, без сумніву, ще тиждень тому була глибокою калюжею багнюки.
— Що ти маєш на увазі? — не зрозуміла Софія, яка сиділа на задньому сидінні між Ярославою та Маргаритою.
— Надалі будемо додавати мінімум годину запасу в розрахунках часу прибуття, — продовжив Андрій думку друга. — А на прогонах більших за триста кілометрів — навіть більше.

Недосвідченим мандрівникам дуже пощастило, що польові дороги встигли висохнути після дощів, і колишні глибокі калюжі стали цілком прохідними для їхнього позашляховика. За менш сприятливих погодних умов компанія мала всі шанси закінчити свою експедицію вже на першому пункті призначення, запізнившись до сходу місяця. А тоді довелося б чекати майже до кінця літа, аби спробувати все повторити.

Данило зупинив машину й першим вийшов на поле. Одразу помітив табличку на невисокому дерев’яному стовпчику, вбитому в землю. Яскраво-червона стрілка вказувала прямісінько на середину поля, а під нею був напис: "Прохід до кургану". Поруч із вказівником виднілася вузенька стежка через хащі кукурудзи.

Андрій перевірив координати в навігаторі й, переконавшись, що все введено правильно, упевнено рушив уперед. За ним ішли дівчата, а позаду — Данило. Коли до точки призначення залишалося кілька десятків метрів, виявилося, що зі стежки потрібно звернути й пройти між рядами кукурудзи.

Вони прибули за десять шоста вечора. Яся витягла перший аркуш із записом ритуальної промови. Зорієнтувавшись, у якому напрямку має бути місяць (якого вони все одно не побачать, адже в середині червня о цій порі ще досить видно), дівчина приготувалася прочитати прості по суті слова. Їхній зміст зводився до того, що людина звертається до верховних богів із проханням благословити її на добрий шлях і допомогти пройти його без перешкод.

Вже о 18:05, сповнена рішучості компанія вирушила назад до машини.
— А що тут взагалі було? — поцікавилася Софія.
— Пригоризонтна обсерваторія, — відповіла Марго. — На кшталт Гозека в Німеччині або всесвітньо відомого Стоунхенджа у Британії. А найцікавіше те, що всі три обсерваторії розміщені на п’ятдесят першому градусі північної широти — на одній лінії, з невеликими відхиленнями в кілька десятків мінут. Це не випадковість і не збіг, а свідчення того, що навіть чотири чи шість тисяч років тому астрономи були настільки обізнаними, що знали про феномен п’ятдесят першої паралелі.
— Який феномен? — зморщила ніс Софія.
— П’ятдесят першої паралелі, — спокійно повторила Маргарита. — Він полягає в тому, що лише на цій широті, в межах поясу шириною менше одного градуса, схід і захід Сонця на літнє сонцестояння відбуваються під прямим кутом до найпівденнішого сходу та заходу повного Місяця.

— Ну це ж інша справа. Тепер все одразу стало зрозуміло, — закотила очі красуня.
— Звідки ти це знаєш? Хіба ви в універі таке вивчаєте? — здивувався Данило.
— Та ні, — розсміялася Марго. — Це я прочитала на сайті "Безводівка", який є авторським проєктом дослідника й краєзнавця Олександра Кликавки. Аби краще зрозуміти контекст під час перекладу, я спочатку зібрала всю доступну інформацію про одинадцять місць, що є в нашому списку.
— Я теж робила те саме, — озвалася Ярослава, яка майже весь цей час мовчала. — Але мені було цікавіше дізнатися саме про містичну складову цих місць: що кажуть люди, які ходять легенди. І деякі з них мають доволі недобру славу, — зітхнула Ярослава. — Що в нас далі за планом? — спитала вона вже біля "Паджеріка".
— Мавринський майдан, — відповів Андрій, дістаючи зошит, який слугував бортовим журналом і щоденником одночасно.

Наступний пункт призначення: — Мавринський майдан у селі Межиріч, Дніпропетровська область. Від обсерваторії Безводівка через Полтаву — 6 годин 51 хвилина без зупинок, 486 км.
До Полтави — 3 год. 50 хв., 274 км.
Від Полтави — 2 год. 58 хв., 217 км.
Треба встигнути до сходу сонця 20.06.2012 (04:34).

— Там нам теж доведеться пройти з кілометр пішки, але місце одразу за селом, тож складнощів бути не повинно, — пояснив Андрій, збільшуючи масштаб мапи в кількох місцях і уважно вдивляючись у деталі. — Але треба врахувати наш перший досвід. Розрахунковий час прибуття — через сім годин, якщо їхати без зупинок. У запасі маємо десять. Зупинятись усе одно доведеться кілька разів, тож пропоную перекусити й вирушати.

Ярослава дістала заздалегідь приготовані бутерброди й термос із чаєм, роздала всім стаканчики.
— Давай ти поведеш до Полтави, а там поміняємось? — запропонував Даня, прожувавши перший бутерброд. — А я спробую подрімати дорогою.
— Та я можу й до самого Майдану, — заперечив Андрій.
— Не варто. Їхати ще далеко, хтозна, як воно піде. Треба по можливості більше відпочивати.

Насправді Андрію просто хотілося більше часу побути поруч із Софією. Він побачив, що дівчина пересіла на переднє сидіння, як тільки мова зайшла про заміну водія. Це тішило Андрія понад усе. У піднесеному настрої він всівся за кермо й запустив двигун.

Ще до Полтави почало сутеніти, а околиці міста вони проїжджали вже в темряві. Усі, окрім Андрія, позасинали. Він знову повернув голову, аби помилуватися Софією, і в цей момент засвітився екран телефона, з яким вона так і заснула тримаючи його в руках. Прийшло повідомлення від якогось Сергія. Андрія розпирала цікавість — хто цей Сергій, що пише його Соні, — але виховання не дозволяло зазирнути в чуже листування.