Глава 5. Я їду з вами

Треба було чекати три дні, доки Марго завершить остаточний варіант перекладу. За цей час хлопці мали закінчити з ремонтом позашляховика і зробити перший пробний виїзд.

Як тільки Андрій почув про заплановану експедицію, одразу заявив, що їде теж і це навіть не обговорюється. По-перше, потрібно щонайменше два водії, по-друге, він теж хоче допомогти Ярославі, а по-третє — це ж чудовий досвід для людини, яка мріє перемогти в перегонах на позашляховику. До того ж була надія, що поїде його обожнювана Софія.

Проте домашня красуня доволі критично ставилася до наміру подруги й вважала, що краще б та витратила отримані гроші на консультації більш відомих лікарів. У крайньому разі — на те, щоб найняти доглядальницю для сестри й нарешті почати жити повноцінним життям, яким має жити дівчина в дев’ятнадцять років.

— Все, на сьогодні досить, — рішуче сказав Данило, витираючи тильною стороною замащеної долоні спітнілий лоб. Він демонстративно жбурнув балонний ключ, яким перевіряв затягнення колісних гайок, у ящик з інструментами, майже впав на сидіння біля входу і відкрив банку пива. Зробив кілька ковтків і жестом запросив Андрія скласти йому компанію.

— Ні, дякую, — трохи розгублено відповів той. Видно було, що Андрій хотів щось сказати, але вагався. Це помітив Данило.

— Щось сталося, друже?

— Хочу попросити, — нарешті наважився Андрій. — Можеш дати машину на вечір? Точніше — до ранку.

— Звичайно можу. Я зараз здебільшого на батьковій їжджу — вона набагато економніша за мою.

— Ти говориш, як старий дід, — засміявся Андрій. Видно було, що йому ніяково просити в друга машину, та вона була йому вкрай потрібна.

— А ти говориш, як школярка на першому побаченні, — розреготався Даня. — Хіба так говорять з друзями? Сказав би просто: "Ден, дай мені тачку!" До речі, якщо не секрет — куди зібрався? Дівок по клубах без мене клеїти? А як же Софійка? — він хитро примружив очі.

— Так от саме вона сьогодні просила з’їздити з нею до офісу якоїсь модельної агенції — на кастинг. Каже, що боїться сама, а Ярослава з сестрою сидить.

— Ти там теж дивись уважно. Ці агенції, бляха… Як не бордель — то порностудія. В мене двоюрідна сестра Ліза пару років тому так ледь у халепу не вскочила.

— Я їм там влаштую студію в разі чого! — стис худорляві пальці в кулаки Андрій.

— Головне — сам не вскоч у пригоди. Нам же скоро в подорож, а водій зі зламаною ногою — поганий водій, — засміявся Даня, допиваючи залишки пива.

— Все буде добре! Обіцяю, якщо щось здасться підозрілим — ми просто поїдемо звідти.

Данило пішов нагору за ключами й документами, а Андрій — до гаража на задньому дворі. Відчинив ворота і з задоволенням оглянув, як блищить наполірований темно-синій кузов BMW M5. До нього приєднався Данило.

— Заправиш вже сам. Вибачай, друже, але ця красуня жере, будь здоров. Та кому я кажу, ти й сам знаєш, — усміхнувся він, пригадавши, як восени Андрій попросив машину, щоб з’їздити додому в Одесу. Мало того, що поїздка обійшлася в кругленьку суму, так ще й не розрахувавши відстань між заправками, "обсох" десь під Уманню.

І справді, п’ятилітровий двигун жер добряче, особливо якщо не обмежувати його у бажанні продемонструвати міць.

Андрій обережно виїхав із гаража й попрощався з другом до ранку. Дорогою до гуртожитку він насолоджувався басовитим риком фірмового прямотоку та легкістю, з якою потужний двигун зривав авто з місця навіть від легкого натискання педалі. Спиною Андрій відчував приємну силу прискорення. Але те, що Софія серед безлічі залицяльників звернулася по допомогу саме до нього, тішило найбільше. І справа була не в машині, бо Андрій не говорив, що проситиме її у друга. 

З Софією домовилися зустрітися біля парапету при вході. Коли вона вийшла, усі хлопці навколо майже синхронно повернулися в її бік, неначе Софія була потужним магнітом, а їх голови залізними цеберками. Для Андрія ж вона завжди була найкращою. Тому він зробив крок на зустріч і виховано виставив лікоть. Дівчина впевнено взяла його під руку, аби не впасти з високих підборів і пара попрямувала до стоянки навпроти. Коли вони сідали в машину, глядачі на парапеті аж повставали, аби краще все розгледіти. Андрій знав: плітки вже народжуються — і завтра про них говоритиме весь факультет. Та йому було байдуже. Головне — Софія поруч.

Місце кастингу виявилося звичайним офісним приміщенням на першому поверсі житлового будинку.

— Я пішла, — трохи стурбовано сказала Софія. — Побажай мені удачі.

— Може, підемо разом? — запропонував Андрій.

— Ні. Це зайве, — досить різко відповіла дівчина, але майже одразу пом’якшила тон: — Мені достатньо знати, що ти поруч.

Вона нахилилася, й легенько поцілувала Андрія в щоку, і скориставшись моментом, вискочила з машини та попрямувала до входу без вивіски. Поруч лише висіла перекошена табличка зі стрілкою "Ремонт взуття → 100 м".

Через пів години Андрій почав нервувати, а ще через десять хвилин вже не знаходив собі місця. Саме збирався йти всередину, коли на порозі з’явилася Софія. Виглядала вона загадково. На перший погляд, здавалося, що дівчина в стані ейфорії, але Андрій відчував приховану нотку смутку.

— Як усе пройшло? — запитав він, відчиняючи дверцята.

— Просто чудово! Уяви, вони сказали, що я саме той типаж, який давно шукали! І хоча з "Міс Всесвіт" вони мені поки допомогти не можуть, але титул "Міс Україна" — більш ніж реальний! І все завдяки тобі — ти приніс мені вдачу! Андрій був трохи ошелешений таким різким потеплінням у ставленні Софії. Звісно, він мріяв про це, але не думав, що все станеться так швидко. Проте розгубленість швидко минула, і він вирішив не зволікати:

— Пропоную це відсвяткувати! Може, заїдемо в "Піваріум" або "Шерлок"?

— У мене вбрання трохи не для бару, — посміхнулася Софія, маючи на увазі вечірню сукню з глибоким декольте та туфлі на шпильках. Над макіяжем і зачіскою, певно, не одну годину чаклувала подруга-візажистка.