Шлях

 - Ну що ж, піднімайся, нам потрібно йти далі, це лише початок – спокійним голосом промовила Смерть.
Піднявши голову, я подивився на смерть пустими, але сповненими надії очима. Можливо це ще не кінець, я не хочу помирати, мені страшно! Так боляче... Врятуйте мене, допоможіть!
-Агов, ти що завис? Підіймайся! 
-Скажи, я ще можу все повернути, чи змінити щось? – запитав Саша.
-От знаєш, ви люди дивні, коли потрібно було жити, змінювати своє життя, насолоджуватися моментами, цінити все те, що є - ви цього не робили. А зараз, коли ти тут і коли інші потрапляють сюди - ви говорите одне і теж... Напевно, мій творець зробив цю процедуру навмисно такою, щоб ви змогли подивитися на себе збоку і зрозуміти щось, а також  дати максимальну кількість «нульового елементу». На даний момент змінити вже нічого не можливо. Тобі лиш залишається пройти цей шлях від кінця й до початку. Насолодись своїм життям останній раз, хоч і в дивній формі.
-Тобто мене, як особистості більше не буде? Я ж після себе нічого не залишив... Я не хочу втрачати себе... – сказав Саша розчарованим голом.
-Так, тебе як особистості більше не буде, але ти станеш чимось новим, в тебе є можливість прожити нове життя більш якісно, можливо, цього разу ти запам'ятаєш більше.
Ми знову йшли, місто було таким сірим та сумним, але в той же час воно було дуже тихим і спокійним, мені хотілося лягти та заснути.
-Ось, знову, відчуваєш? Ми підходимо до ще одного важливого моменту в твоєму житті. То що ти бачиш там? – сказала Смерть.
-Хм... Щось знайоме... О ні! Припини! Я не хочу цього бачити! Це неприємні спогади! Ні-ні-ні, я не витримаю їх знову!
Це був спогад про те, як я втратив дуже близьку людину і я не хотів знову це відчувати, однак вибирати спогади я не міг. Чомусь на секунду мені здалось, що це справжнє пекло і я страждаю за свої гріхи.
Знову я в цьому будинку. Всюди тиша й темрява. Потрібно піднятися по сходах, але я знаю, що на мене там чекає, я не хочу. Знову сльози… Досить! Пробачте мене! Пробачте, відпустіть, благаю! Але якась невідома сила вела мене, я не міг з нею сперечатися. І ось я на другому поверсі. На стіні висить картина, яку я запам'ятав на все життя. Повільно крокуючи по старій скрипучій підлозі – я бачу двері в кінці коридору. Мені потрібно зайти в ту кімнату. Двері... Ручка... Я в середині... Дорога мені людина лежить вже не жива... Істерика, крик, сльози... Тиша... Біль... І знову мене щось тягне назад до Смерті.
-Нарешті ти повернувся. Ну як відчуття, боляче? Думаю так, але нічого зробити з цим не можу, така процедура. Тобі доведеться прожити все знову -  і добре, і погане, тому готуйся – сказала Смерть.
-Ти справжній садист, і творець твій садист, ви хворі! Як так можна знущатися?
-Хахахаха, насмішив ти мене, ви – люди, ще гірші створіння ніж ми: егоїстичні, жорстокі психи, які хочуть володіти всім і знати все. Ти тільки згадай скільки люди вбивають, скільки війн було, що ж ви зробили з планетою! Я так скажу: ви єдині створіння на наших фермах, які зробили стільки всього жахливого. Але мені байдуже, головне - ресурс який ви даєте, тому йдемо далі.
Я спробував піднятися, але досі не зміг прийти в себе. Мені було важко знову пережити той день. Тіло відмовилось рухатись, хоча, тіла як такого - вже не існувало. Це все гра мого мозку - подумав я. І раптом я побачив силует, він схожий на людський.
-Агов, Смерть, що то за силует? Хіба я тут не один? – запитав Саша.
- Так, зазвичай один, але інколи бувають винятки, або збої в програмі, називай це як хочеш. Той силует, який ти бачиш - то Катя, твоя дівчина. Ми дійшли до її часу і перетнулися з нею. Зараз я супроводжую її так само, як і тебе. Думаю, що у вас навіть є можливість поговорити – відповіла Саші Смерть.
- Катя? То дійсно вона? Я справді знову її побачу? Катю! Я тут, агов! Катя, це я – Саша! Кохана, я тут! – вигукнув гучно Саша.
-Я чую знайомий голос... Саша? Невже це він? Звідки лунає його голос? Бачу якийсь силует. Смерть, ти ж говорила, що тут тільки ми, чому я бачу силует і чую голос мого хлопця? – промовила Катя.
- Це збій в програмі, потім поясню, а поки в тебе є можливість з ним знову поговорити, не гай часу, у вас його не так багато, біжи до нього – відповіла Каті Смерть.