Смерть

-Сашо, прокинься... Сашо, сон тобі більше не потрібний - вигукнула Смерть.
Такий приємний голос - подумав я. Але хто це?  Раніше мені не доводилося його чути. Відкривши очі я відчув страх, агонію, мені хотілося втекти, але ноги - я їх не відчував.
-Х-хто ти? – тривожно запитав Саша.
-Хто я? Хм, дай подумати... Ви «Люди» мене по-різному називаєте, але зазвичай «Смерть», так-так просто «Смерть».
-Що? Яка ще Смерть? Навіщо ти тут, це якийсь жарт? Я не розумію, де Катя, мої батьки, де всі?
-Не підганяй час, їм ще сюди рано, а ось ти… ти повинен пройти зі мною. Дорога в нас буде довга, але цікава. Я розумію в тебе дуже багато запитань, тому не поспішай, відповім на усі, часу в нас вдосталь  – промовила Смерть.
-О Боже! І куди ж ми підемо - в «Рай», чи «Пекло»?
- Кожен раз я чую це запитання, потрібно зробити певний шаблон відповідей. Немає тут того, що ви називаєте «Раєм», чи «Пеклом», і взагалі - мало чим це все схоже на те, що ви описали в книгах, чи історіях. А взагалі - підіймайся і пішли!
- Де ми зараз?  Це все так схоже на моє місто…
- Це воно і є, але трохи неживе, ахах. Це в мене такі жарти, не звертай уваги. Взагалі - це більше схоже на паралельний світ, але є одне «але», час тут рухається назад. Ти прожив тридцять сім років та десять місяців, твій час зупинився на «15:15», що ж цікаве число. Так ось, щоб почати новий цикл життя - тобі потрібно завершити цей цикл смерті.
- Що? А це ще як розуміти? І взагалі, коли і як я встиг померти?
- Пам'ятаєш, як ти вийшов з дверей своєї квартири?  Після цього ти зайшов в ліфт, і як ти розумієш завдяки ньому ти приїхав до мене.
- О Боги, що я зробив не так в цьому житті?!
-Ну взагалі вже не в цьому – відповіла Смерть.
- Гаразд, я вже зрозумів, що почуття гумору в тебе є. Тоді розкажи мені більш детально про цикл смерті.
- Ого, давно в мене не було таких людей, ну що ж, спробую пояснити: кожна людина має декілька станів, типу як вода. Життя - це стан бурхливої річки. Ви всі кудись поспішаєте, а коли вмираєте, то стаєте як лід, типу вас знову потрібно розтопити, щоб ви знову стали тією бурхливою річкою.
- Тоді чому я тут один? Судячи з того, що ти кажеш - в світі кожну секунду хтось змінює цикл.
- Все вірно, але таких паралельних світів нескінченна кількість, і для мене поняття часу - не існує. Це ви, люди, придумали його для себе. Зараз я перебуваю з людьми, які добувають їжу битою та тими, що вільно літають у космосі. Для мене часу немає. Зрозумів?
- Частково. Тоді чому кількість людей постійно збільшується, якщо є цикл?
- Тому, що цей цикл відбувається не тільки в людей. У всьому всесвіті  нескінченна кількість енергії, яку ви називаєте душами. У твій проміжок часу кількість душ росте, але не хвилюйся в певний відрізок часу будуть зміни.
- О, то це типу був «спойлер» до фільму «Життя»?
- Хахаха, а ти мені подобаєшся! Хто зна, можливо і спойлер.
- Ти говорила, що час тут рухається назад, як це розуміти?
- Зараз ми з тобою будем повільно рухатись по твоєму життю, проживаючи день за днем до того моменту, коли ти народишся. Тоді цикл смерті буде завершено і почнеться знову цикл життя, що правда ти будеш вже іншою людиною.
- Виходить я повернуся в той самий відрізок часу?
- Ні, якщо ти загинув у 2038, то повернешся у 2076 (по вашим міркам).
-Чи буду я щось пам'ятати з того, що ти мені розповіла та чи пам’ятатиму щось із свого колишнього життя?
- Взагалі ні, але в тебе буде відчуття, що це вже було, або ти це десь вже бачив.
- Тоді навіщо це все?
- Ну по-перше, коли я з тобою проходжу цикл смерті - ти виділяєш «нульовий елемент», він нам потрібен. А по-друге - в тебе з'являються рефлекси та інстинкти, які в результаті покращують твій вид. Весь сенс нашого з тобою існування такий самий, як і в тварин, яких вирощують люди. Тільки мій господар не їсть вас фізично, йому потрібен тільки «нульовий елемент».
- Стоп! Господар? У тебе є господар? Я думав, що ти щось типу «Бога».
-Не зовсім. Я щось типу програми, яку створили, щоб контролювати весь процес створення продукції, а мій господар - типу фермера, який продає свою продукцію іншим вищим створінням.
- Ой, та ну, все настільки просто і в той же час не зрозуміло. Тобто, є інші планети на яких відбувається щось подібне? Такі собі ферми в масштабі планет?
- Ну щось типу того, якщо говорити простими словами.
- Щось мені не добре, знову важко дихати, в голові каша. Що зі мною?
- Все добре, не хвилюйся, ми підходимо до першого твого вагомого спогаду. Зараз я буду збирати «нульовий елемент». Ти відчуєш емоції та побачиш спогади, а коли це відбудеться - я отримаю те, що мені так потрібно. Намагайся не нервувати, все буде добре – заспокійливо промовила Смерть.
- Стоп, де я? Смерть, агов?!
І знову я сам. І куди мені йти? Щось бачу, напевно мені туди. В далені я помітив світло та силуети. Хто це? Десь приблизно через дві хвилини я прийшов до них. Щось знайоме... А згадав. Саме тут відбулося моє перше побачення з Катею. Охреніти можна! Так це ж я стою та чекаю її! Так, пам'ятаю - я тоді чекав близько години. Я тільки зараз розумію, що той день був таким яскравим та прекрасним, а вона була такою милою.
Що? Сльози? Я плачу? Хоча, чому я дивуюся? Я ж більше ніколи її не побачу. Лише зараз, знаходячись між життям та смертю –  усвідомлюю, що не можу повернути, чи змінити те, що було. Шкодую про те, що не цінував цей час і ці моменти. Якби ж я тільки міг сказати собі в новому житті, що потрібно цінувати це все. Можливо, моє нове життя було б не таким? Можливо, тоді мені не було б про що шкодувати…
А ось і вона, моя любима Катя. Аааа, знову болить голова, що відбувається? Аааа, чорти б його побрали! Все побіліло, я знову втратив свідомість.
- Агов! Прокидайся, ти вже не там. Підйом, кому кажу! – вигукнула Смерть.
- Мамо, ще хвилину, мені на другу пару – промямлив Саша.
- Ага, хвилину... Я звичайно не поспішаю, але я не твоя матуся! 
- Так це був не сон і я знову тут. Чорт, чому? Чому це відбувається зі мною?
- Знаєш, скажу зараз дивну річ, але ти не один! – сказала Смерть.