Коли «Арго» відійшов на безпечну відстань від Гери, капітан Марк скликав останню коротку нараду біля головного навігаційного столу.
- Ми виконали свою місію і заплутали сліди, - мовив капітан, розгортаючи детальну голографічну карту сусіднього сектору. - Але тепер нам потрібно знайти місце, де ви зможете перечекати найгарячішу фазу нашого розслідування. I в мене є один варіант.
Він вказав на одиноку, вкриту фіолетовово-сизим сяйвом планету на самій межі закинутих імперських секторів.
- Планета Остін, - продовжив Марк. - Свого часу вона повною мірою зазнала варварської викачки ресурсів. Там виявили рідкісні надважкі метали, тому розробка тривала десятиліттями, поки надра остаточно не виснажились. Відтоді Імперія просто кинула цей світ. Там залишилися пристосовані для життя житлові модулі, бункери та величезна кількість покинутої будівельної й кар'єрної техніки. Серед цього металевого хаосу заховати «Фенікс» буде простіше, ніж голку в сіні.
Ілан уважно роздивлявся голографічну карту:
- Ідеальний камуфляж. Але що з орбітальною обстановкою?
- А ось тут починається найцікавіше, - примружився Марк. - Головна особливість Остіна - люті біомагнітні шторми. З одного боку, це величезний плюс: радіолокаційне поле планети створює такі перешкоди, що жоден імперський сканер із орбіти не запеленгує ваш корабель. Але є й зворотний бік - спуститися туди звичайним автопілотом неможливо. Сканери посадки просто божеволіють.
- Потрібне тільки ручне керування й виняткова майстерність пілота, - розсудливо мовив Ян, подивившись на Ані.
Ані посміхнулася, і в її очах спалахнув азартний вогонь справжнього майстра польотів:
- Значить, це завдання якраз для мене. Я посаджу «Фенікс» на цій планеті, навіть якщо магнітні бурі закрутять нас у вузол.
Після короткого обговорення рішення було прийнято одноголосно. План Марка ідеально вирішував головне завдання - давав Ані та Ілану надійний прихисток, де вони могли почуватися в безпеці й готувати човник до нових викликів.
Через пів доби «Арго» вийшов на низьку орбіту Остіна. За оглядовими екранами вирував величний і лякаючий океан фіолетово- зелених хмар, які розрізали гігантські розряди статичних блискавок.
Прощання було коротким, але теплим. Обійнявши Лізу, Дена, Яна та капітана Марка, Ані й Ілан зайшли у кабіну відремонтованого «Фенікса». Шлюзові двері вантажного дока «Арго» розійшлися, і маленький човник, вирвавшись у відкритий космос, почав стрімке занурення в оскаженілу атмосферу планети.
Ані вчепилася в штурвал. Корабель трясло й кидало з боку в бік, прилади на панелі спалахували помилками, але її руки діяли точно, м'яко й упевнено, вирівнюючи курс за допомогою підказок Ілана. Пробивши щільний шар магнітних хмар, «Фенікс» виринув над величним, похмурим пейзажем - іржавими вежами закинутих шахт, каньйонами й покинутими житловими куполами.
Брама зовнішнього шлюзу величезного купола автоматично відкрилася, получив автоматичний наказ від сканерів, і м'яко торкнувшись посадковими опорами бетонного посадкового майданчика, «Фенікс» заглушив двигуни. Зовнішній шлюз купола автоматично зачинився за човником і запечатав периметр. Навколо панувала повна тиша. Далекий подих магнітної бурі залишився за куполом. Дочекавшись коли автоматична система заповнення куполу вирівняла тиск і подала кисень у прийомну камеру, Ані й Ілан вийшли з корабля.
Після того як атмосферні параметри всередині куполу нормалізувалися, внутрішні герметичні двері, які вели з прийомного шлюзу до житлового сектора, автоматично відкрилися.
Молоді люди дійшли до житлового модуля й спочатку піднялися на його дах. Вони стояли поряд, спостерігаючи, як за лінією горизонту спалахують дивовижні зелені заграви біомагнітного шторму. Вони були сховані від усього світу. Вони були вільні від боргів. I, найголовніше, вони були разом.
Ані підняла голову і з усмішкою подивилася на коханого:
- Ну це поки не зовсім той будинок, про який ми з тобою мріяли…
- Скажемо так, що він зовсім не той, - голосно засміявся Ілан і притягнув кохану до себе. – Але ми живі і моя пропозиція ще в силі! – він підняв і поцілував руку Ані, на якої золотистим м’яким світлом сяяла обручка.
- А ти пам’ятаєш слова той божевільної жінки з Акваріїї? – запитала у Ілана Ані. – « Ви будете ніде і ніяк... І нічого там теж буде. Тільки воно допоможе вам... Знайдіть те, чого немає, щоб врятувати те, що є!»
Ілан замислився, потім усміхнувся і, скуйовдивши правою рукою своє волосся, відповів:
- Адже вона була права! На «Привиді» ми дійсно познайомились з «нічого». І були ніде і ніяк. Це були дивовижні істоти - ментали. І лише завдяки їм ми з тобою живі.
- Космос – він неосяжний і безкінечний! Я мрію побачити ще багато цікавих світів і істот! Але тільки поряд з тобою. – Ані притягнула до себе Ілана і їхні губи зустрілися. Це був ніжний, не квапливий поцілунок. Але він ніс у собі обіцянку тепла захисту і надію. Надію на майбутнє.
Вони пройшли крізь полон, викрили злочини Імперії й знайшли свій тимчасовий дім серед забутих зірок. Але їхні пригоди ще не закінчилися... Адже десь там, у глибинах Галактики, капітан Марк уже готував вирішальний удар проти Імперії, і день, коли «Феніксу» доведеться знову піднятися в небо, був як ніколи близький.
#145 в Фантастика
#3100 в Любовні романи
#58 в Любовна фантастика
космічна фантастика, сильні почуття, космічні пригоди та вигадані світи
Відредаговано: 30.10.2026