Розділ 4

      Після галасливої орбітальної станції та небезпечної штовханини на площі Пріма-  Сіті планета Акварія здавалася справжнім дивом. Це був дивовижний світ-  курорт, майже повністю вкритий бірюзовими океанами, лагідним теплом та білосніжними піщаними пляжами, розкиданими по невеликих архіпелагах. Оскільки «Фенікс» був легким кур'єрським човником, йому потрібна була проміжна дозаправка синтетичним паливом перед далеким стрибком у систему TRAPPIST-  1, що знаходиться у сузір’ї Водолія.

      ​Черга на космодромі була довгою, і диспетчер повідомив, що заправні роботи займуть щонайменше шість годин.

      ​-  Шість годин свободи? -  здивовано перепитав Ілан, вимикаючи маршові двигуни. Він повернувся до Ані й вперше за довгий час посміхнувся -  щиро, безтурботно, як колись у дитинстві. -  Ти мислиш про те ж саме, про що й я?

      ​-  Я за цю пару тижнів майже збожеволіла у замкнутому просторі, -  відповіла Ані, сміючись. -  Якщо ти кажеш про море -  я перша біжу до виходу!

      ​Залишивши корабель на технічному обслуговуванні, вони вийшли на набережну портового містечка. Тут вирувало зовсім інше життя -  розслаблене, сонячне й безтурботне. Усе навколо пахло сіллю, тропічними квітами й екзотичними спеціями.

      ​Ані та Ілан із цікавістю розглядали корінних мешканців Акварії. Ці істоти були дуже схожі на людей, але мали свою унікальну привабливість. Вони були  трохи нижчі на зріст, із тонкою шкірою, яка мала ніжний зеленкуватий відлив і дивовижно сяяла перламутром на сонці. Це були напівморські жителі -  вони мали як легені, так і тонкі зяброві щілини на шиї. Щоб зябра не пересихали під жарким сонцем, аборигени вишукано маскували їх легкими хустинками та шарфами.

      ​Одяг мешканців був яскравим і невагомим -  адже на Акварії панувало вічне літо. Їхнє довге темне волосся завжди було заплетене в безліч тонких косичок. Як пояснив один із торговельників на набережній, це була традиція: чим молодший житель, тим більше косичок він носить, а з віком їх розплітають.

      ​Ані не могла відірвати очей від прилавків місцевих майстрів, які тягнулися вздовж усієї набережної. Тут продавали дивовижні речі: наче живі картини з кольорового морського піску, що м'яко пульсували й світилися вночі, неймовірні прикраси з перлів та переливчастих мушель. Дівчина, яка все життя провела в тісних тунелях підземного міста, розглядала ці дрібнички з дитячим захопленням, приміряючи то перламутрові підвіски, то браслети зі шліфованих коралів.

      ​Доки Ані роздивлялася прикраси, Ілан непомітно відійшов до старого майстра-  ювеліра. І поки дівчина в захопленні приміряла чергове намисто, хлопець обрав і купив невеличке, але дивовижно красиве кільце. Воно було виточене з цілісної глибоководної мушлі й випромінювало зсередини м'яке, тепле золотаво-  рожеве світло.

      ​Коли вони вже збиралися звернути з набережної в бік віддаленого пляжу, шлях їм раптово перепинила дивна постать.

      ​Це була місцева жінка, але вона кардинально відрізнялася від інших аборигенів. Її довге зелено-  чорне волосся було повністю розпущене й розвивалося на вітрі, а замість звичайного одягу на ній висіла довга сукня, пошита з сотень різнокольорових шовкових стрічок, що шелестіли при кожному кроці. Її перламутрова шкіра була вкрита темними ритуальними візерунками.

      ​-  Спиніться, мандрівники з зірок, -  її голос звучав глухо, наче відлуння в підводній печері. -  Я бачу тіні за вашими плечима.

      ​Ані здригнулася й мимоволі зробила крок назад, міцно вчепившись у рукав Ілана.

      -  Ілане, ходімо... Мені моторошно, -  прошепотіла вона.

      ​Але віщунка виявилася дивовижно прудкою. Вона різко випростала руку й міцно вхопила Ілана за зап'ястя. ЇЇ пальці були дивовижно холодними й вологими. Очі жінки на мить повністю затягнулися білою плівкою, і вона прискорено пробурмотіла дивне, плутане пророцтво:

      ​-  Ви будете ніде і ніяк... І нічого там теж буде. Тільки воно допоможе вам... Знайдіть те, чого немає, щоб врятувати те, що є!

      ​Перш ніж Ілан встиг щось відповісти чи вирватися, віщунка розтиснула пальці, розвернулася й швидко розчинилася в натовпі між торговими прилавками, залишивши після себе лише шелест стрічок.

      ​-  Якась божевільна... -  мовив Ілан, розтираючи побіліле зап'ястя, хоча в його голосі мигнула мимовільна тривога. -  Ходімо звідси.

      ​Вони пішли далі вздовж лінії прибою, подалі від гамірних вулиць, до віддаленої, дикої ділянки узбережжя. Тепла солона вода пестила ноги, а м'який морський бриз поступово розвіяв неприємний осад від дивної зустрічі.

      ​Вони довго плавали у прозорій хвилі, сміялися, дуріли й просто лежали на білосніжному піску, спостерігаючи, як над океаном повільно сідає місцеве подвійне сонце, фарбуючи воду у ніжно-  рожеві та золоті відтінки. На кілька годин вони забули про Імперію, про ІКР, про трагедію «Тора»  та про той ризикований мітинг. Існували лише вони двоє, шум океану та спокій.

      ​Коли небо почало вкриватися першими вечірніми зірками, вони сиділи на теплому скелястому виступі біля самої води. Ані поклала голову на плече Ілану, дивлячись, як на воді грають відблиски заходу.