Розділ 1

    Посіяна правдою іскра нарешті почала давати перші сполохи вогню. Марку,  капітану «Арго», вдалося вийти на впливових вчених, колишніх військових та сміливих журналістів, які створили підпільний рух опору -  «Вільну Планету». Організація взялася за власне розслідування злочинів Комісії з ресурсів і почала обережно, але впевнено поширювати докази серед цивільного населення.

    ​Результат не забарився. На кількох периферійних планетах та орбітальних станціях спалахнули перші хвилі невдоволення. Люди виходили на невеликі, але рішучі мітинги під гаслами захисту живих світів та припинення біоциду.

    ​Марк діяв максимально обережно. Він суворо заборонив екіпажу «Арго», а також Ані та Ілану, наближатися до будь-  яких акцій протесту. «Ви -  мої головні свідки, а ваша робота кур'єрів -  найкраще прикриття. Один невірний крок під камери ІКР (Імперського комітету з розслідування злочинів), і все розвалиться», -  неодноразово повторював капітан.

    ​Проте, коли «Фенікс» пришвартувався у цивільному секторі Пріма-Сіті, столиці Імперії, яка знаходилася на Новій Террі, Ілан не втримався.

    ​-  Ані, це ж відбувається просто зараз, на Нижній площі! -  палко мовив він, перевіряючи планшет із місцевими новинами. -  Справжній мітинг проти Комісії! Ми мусимо це побачити хоч одним оком. Коли ще випаде така нагода?

    ​-  Марк нас вб’є, якщо дізнається, -  з острахом прошепотіла Ані, але в її очах теж спалахнув вогник цікавості.

    ​-  Та ми тільки здалеку подивимося! Обличчя сховаємо під каптурами, постоїмо п'ять хвилин десь поблизу й повернемося. Ніхто й не помітить.

    ​І дівчина здалася. Ховаючись під об'ємними кур'єрськими куртками з натягнутими каптурами та високими комірами, вони піднялися на оглядову галерею над центральною площею.

     ​Внизу вирував справжній людський океан. Кілька сотень громадян -  від студентів до людей похилого віку -  заповнили простір між велетенськими голографічними екранами. У повітрі виблискували десятки яскравих проекцій із гаслами: «Ні знищенню живих планет!», «Вимагаємо правди від Комісії!», «Наші діти мають жити!», «Ні біоциду! ». Люди скандували разом, і їхні голоси відбивалися від скляних фасадів хмарочосів луною, від якої перехоплювало подих. Вперше за довгі роки страх перед Імперією поступався місцем праведній люті.

    ​Але ця ілюзія свободи тривала недовго.

​    Раптом над площею пролунав важкий, низький гул і з бічних провулків виринули важкі броньовані транспорти імперської миротворчої муніципальної варти. Без жодних попереджень у натовп полетіли світлошумові гранати й шашки з сльозогінним газом. Сліпучі спалахи оглушили площу, а повітря миттєво отруїлося їдким димом.

    ​Здійнялася паніка. Люди в жаху кинулися тікати до оглядових галерей та провулків. Натовп, мов некерована штормова хвиля, збив Ані та Ілана з ніг і затягнув у саму гущавину подій.

    ​-  Тримайся за мене! -  загорлав Ілан, розчавлюючи чийсь покинутий планшет під чоботом і міцно вхопивши Ані за рукав.

    ​З неба, наче зграя хижих птахів, опустилися охоронні дрони ІКР. Їхні червоні «очі» методично сканували обличчя в натовпі, фіксуючи біометричні дані кожного протестувальника. Один із дронів -  легкий чорний квадрокоптер із висувною оптикою -  раптом зафіксував пару людей, які відчайдушно намагалися пробитися проти людського потоку.

    ​«Зафіксовано аномальну поведінку. Невідомі особи з прихованими обличчями. Зупиніться для ідентифікації!» -  прогримів синтетичний голос дрона крізь динаміки.

    ​Червоний промінь сканера різко блиснув Ілану прямо в обличчя.

    ​-  Тікаємо! -  вигукнула Ані, смикнувши хлопця за собою.

    ​Вони рвонули вбік, пірнаючи під металеві огородження й збиваючи на шляху порожні пластикові контейнери. Дрон із важким гудінням рушив за ними на висоті кількох метрів.

    ​-  Ходимо швидше сюди, в провулок! -  орієнтуючись на ходу, гукнув Ілан.

     ​Вони вискочили на відкритий місток, але дрон уже нависав над ними. Червоне світло сканера майже зафіксувало риси Ані, коли Ілан на бігу схопив важкий камінь, що лежав на дорозі, й із силою жбурнув його у квадрокоптер. Влучання виявилося точним -  дрон жалібно задеренчав, випустив сніп іскор і врізався в сталеві перила, закрутившись на місці.

    ​Скориставшись секундним замішанням автоматики, вони звернули в наступний вузький, темний провулок, завалений якімось мотлохом.

    ​Серце калатало десь у горлі, легені пекли від залишків сльозогінного газу. Їх куртки були заляпані брудом по якої вони бігли, але вони не зупинялися, поки не забігли в глухий кут під сходами якогось будинку.

    ​Важко дихаючи, вони припали до холодної стіни, слухаючи, як удалині ревуть сирени та згасають гучні вигуки площі.

    ​-  Жива? -  розгладжуючи розпатлане волосся й витираючи піт з лоба, рваним й хриплим голосом спитав Ілан.

    ​-  Жива... -  губи дівчини пересохли від жадібного ковтання повітря, а на щоках проступили пунцові плями від тривалого бігу. Ані приклала свої долоні до палаючих щік, намагаючись угамувати дрижаки в колінах. -  Нас... нас же не встигли зняти сканери?