Епілог:

Знайшла ці записи при переїзді.  Цим записав вже майже 15 років, мені скоро 40, донька наступного року вступає в універ, а чоловік досі відданий ТБ, на відміно від мене.  Я звідти пішла ще 8 років тому і не повернулась. Не хочу. Зараз маю свою мережу кав’ярень і мені цього цілком достатньо.  А ще в 40, наголошу в 40, ми з Сашою чекаємо на другу дитину…Це вийшло взагалі не заплановано, в принципі спочатку у нас була маленька Анічка, потім Сашина друга хіміотерапія і боротьба за життя, знову ремісія, яка триває вже 10 років, я завагітніла в 31, але…Але навіть попри те, що я себе максимально берегла, все повторилось, як і з Анею, тільки всього на 5.5 місяці і Данічку…Данічку не виходили…Сказати, що тоді я впала в депресію – це нічого не сказати. Три роки навіть дивитись на новонароджених дітей не могла. Єдине, що рятувало, це маленька Анічка, змушувала тримати на плаву. Пам’ятаю, як навіть не могла брати Соніну Міланку на руки, та й в принципі уникала з нею будь-яких зустрічей. ЦЯ  депресія була затяжна, довга і не підконтрольна. Власне кажучи тобі мене і попросили піти з ТБ. Хоча до того, я мала по 8-10 проектів на рік. Саша намагався допомогти, бути зі мною, але я весь час його відштовхувала. Ми через 9 років подружнього життя навіть подавали заяву на розлучення, але до самого процесу не дійшло.  Тоді він добряче постарався щоб повернути мене в адекват, але тоді ми домовились: « більше ніяких дітей». Я б не витримала… А потім на свій 39 день народження мені стало так погано, що аж викликали швидку і мене "ощасливили"…Мене, яка фокусувалась на відкритті нової  кав’ярні, думала про те, що треба купувати землю на новий об’єкт, а ще планни на рік - купити нам будинок, Аня, яку треба пороспихати по репетиторах…Де взяти час!? Я навіть на 5 хвилин встигла впасти в міні-депресію. Страшно. Страшно, що буде як минулого разу…Але ось вже 35 тижнів як вона там. Самий страшний етам вже пройшов  і я знаю, що все буде добре…Всі її так чекають….Так її, Аня обрала їй ім’я, нам дуже подобається. Ліана зявиться на світ десь через місяць. Можливо ще один рак в нашій сімї, або левення. Це вже як вона вирішить. Як це не дивно саме старша донька чекає меншиньку найбільше. Сміється, що нарешті настане час коли ми перестанемо її контролювати. Ну-ну.  Я так пишаюсь свою старшою …Взагалі досі не можу звикнути до слова старша, але не важливо. Моя Аня – моя гордість!  Вона вже знімається в кіно, танцює,  готується вступати в Карпенка-Карого.  Правду  тоді казав мій перший продюсер: « З неї буде зірка».

Щодо моїх друзів, то Сара живе в Канаді.  З тим канадцем вона одружилась, але й розлучилась 3 роки опісля. Вже три роки як одружена знову – на корінному українці. Такі от сміхи.

А Соня з Єгором досі разом. Я вже писала, у них народилась Міланка. Так- так, у Соні, яка кричала про ніяких дітей.  Ми зараз погано спілкуємось, бо наша дружба не пережила мій період депресії.  Просто ми тоді завагітніли майже одночасно,  я не могла дивитись на її щастя…Хоча що я,  що вона мене безмежно любимо, просто вже спілкуємось не так близько, як раніше.

Марта – це Марта. Її Мирон – це ще одна наша гордість. Спортсмен. Йому вже 16, а ще вони з моєю Анею справжні друзі.  Вони ходили в одну школу, ще в них одна компанія, він їй як старший брат,  і я така рада, що вона 24 на 7 має підтримку. Марта розлучилась. І більше не одружувалась.

А Кіра і Макс переїхали в Італію 4 роки тому. За Кірусею я сумую дуже-дуже. Важко дається її відсутність поруч. Вона одна з небагатьох, хто витягнула мене тоді з того стану, забрала грати до себе в театр… грузила мене роботою аби я переключалась.  Два роки тому вои всиновили 7-річного хлопчика, свої не на часі – кар’єра, робота – все як було.

А Вася відкрила свою мережу салонів краси. Хлопці її вже дорослі. Розлетілись світом. Вона ж 7 років жеве в цивільному шлюбі з тим Сашиним другом. Він її підкорив…Правда старався дуже –дуже довго.  Їхній Марійці вже 5. Така кнопка! Взагалі історія їхнього – це доказ того, що тільки той хто буде прикладати максимум зусиль,  не здасться,  отримає щастя.

Отакий вийшов 1 рік мого життя.. Здається я прожила прекрасну молодість, незважаючи на негаразди, зараз я маю їх – мою сім’ю, мій бізнес, класних друзів поруч. Батьки теж. А про що ще можна мріяти?!