01.07

По ідеї більше року тому я почала писати це. Вирішила першим числом і закінчити. Не писала 10 днів… Бо це були самі важкі 10 днів в моєму житті. 23 червня я народила доньку, так ми протримались ще три дні…малючка була дуже в важкому стані, але жива, і це саме головне.  Ми щодня крок за кроком боремось за неї.  Поки про «додому» навіть не мріємо, але колись це точно станеться.  Я щодня картаю себе, бо все могло б бути інакше, якби я дослухалась до порад лікарів і не ганяла… Хотіла встигти насолодитись кар’єрою, а вийшло як вийшло… Коли вона виросте,  я ще не раз попрошу у неї вибачення, що не ставила її в пріоритет, і вона стільки пережила…

До речі, назвали ми її не як тоді хотіли, вона народилась на Ганни, тож і назвали ми її Анею. Саша був тільки за, я в принципі теж не проти. У нас не було з нею першого тілесного контакту, бо її одразу забрали в реанімацію, але я б ніколи не подумала, що зможу коли-небудь відчути такий приплив любові.  Щодо мого здоров’я, то часу постраждати у мене не було від слова зовсім. Постійно бігала між відділеннями.  Я дуже щаслива, але при цьому досі весь час на нервах.  Нарешті на 7 день вийшла на зв'язок з друзями, бо до того нікого не хотіла бачити і чути. А мої і Сашині батьки з нами намагаються бути 24 на 7. Пильнують і мене і Аню. А ще я дуже переживаю, щоб на нервовій почві у Саші нічого там не прогресувало. Дуже за це боюсь…

Хоча як шуткує продюсер: « Гануся просто природжена зірка, яка дбає про мамині рейтиги!». На сніданок я виходила з ними на зв'язок 28 числа.  Часу зараз в мене писати особливо немає. Та й рік минув. Чи могла я б уявити, що буду дружиною – мамою – телеведучою?  Я, яка частково не розуміла, що я хочу від цього життя, думала про весілля років через 5, а дітей взагалі через 10… Точні ні…зараз я в повному ауті, але щаслива…