Один рік мого життя

День 346 (14.06)

Вівторок вдався, бо як мінімум ми дозняли. О 12 зайшли, о 6 вийшли. А з лікарем записали зранку і без мене. Як вона каже, я в неї з преколом, і треба готуватись до того, що «це» може настати в будь-який момент. Хоча зараз вже ніби все добре, єдине, що в спині трохи потягує, але то таке. Каже, що це чудо, що при моєму ритмі життя, я ще протрималась. Я пишаюсь тим, що не панікер і сприймаю все навпаки в більш легшій формі, ну є загроза і є, я ж то жива. Я вже після січня взагалі не забиваю собі мозок оцим лишніми переживаннями.
А після роботи їздили з Сашою до його мами. Посиділи, побалакали, міні-маленькі посиденьки вийшли. Вона стільки смачненького приготувала. А ще ж малий був, такий смішнюля, все нам щось розказував, показував. Все мав діло домого живот. Я кажу: «Замовляй мамі на новий рік», він каже: «Вже два роки замовляю, а вона все ніяк не погодиться».
Одрі прийшов, піду но я його годувати, бо ньоркає.

Юлія Цюрик

Подобається

#2924 в Сучасна проза
#2091 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись