День 330 (29.05)

Ех день видався максимально дизактивним.   Мені дуже боліла спина, от дуже. Я знала, що це прийде в моє життя, але не думала що так швидко.

Їздила до батьків «контролювати їхній ремонт».  Бабуся вже вся у саді-городі. Зараз ще й пора така. Мені довірила садити квіти.  Тато замовив молоді дерева, скоро буде цілий, великий, молодий сад. Яблуні, черешні, абрикоси, сливи, груші… Через декілька років мала буде бігати і збирати це все, а потім їсти…не віриться.  Взагалі для тата «сад» це мега сокровенна річ.  Він з молодості дуже любить доглядати за деревами. По факту це пам’ятка майбутнім поколінням.  Майно  особисто для мене взагалі не важливе, на відміну від спогадів. Хоча звичайно хочеться жити в своєму, а не зйомному, це набагато комфортніше.  І якщо ще рік тому я марила квартирою, то зараз власним будинком, щоб з садом, квітами – як в батьків, але в місті або недалеко за. Ну от переїдемо до Сашиної мами спробую. Ще б не було так далеко було б взагалі добре…Але ок, 8 поверх як у нас зараз трішки анріал для мого психічного здоров’я.

Взагалі в мене великі плани: за цих 3-4 місяці там продати квартиру Саші, взяти кредит і купити нам більшу квартиру. Звичайно ремонт косметичний точно буде робитись, але у мене ж тато поруч, це взагалі не проблема. Або робити вже глобальний, а тим часом знімати, або жити в Сашиної мами, або моїх батьків – варіантів ого-го-го. Хоча жити з мамами з моїм характером.. «трохи небезпечно». Коли живеш на одній території можна дуже зіпсувати стосунки… Такий закон природи. Краще жити мирно-здорово і без конфліктів. Хоча он навіть сьогодні посварилась з мамою, бо вона робить з мене немічну…а це дуже бісить. Я ж у них сьогодні ночую, то перебралась на сторону бабусі у знак протесту. Та й таке…