День 255 (19.03)

Як так швидко прийшов четвер!? Це капець. Зранку їздила на благодійний захід. Мене запросили в якості спікера. Нова для мене авантюра. Я не сильно показувала до того як люблю тварин. Але дуже рада, що взяла участь в їхньому порятунку. Я така щаслива, що нарешті можу допомагати на офіційному рівні, соціальному.  Робити значно більше, ніж до того. Ніби зал мою промову підтримав, навіть аплодували – в мене досі мурахи йдуть по тілу, коли згадую. Грошей зібрали багато. А коли до нас привели тварин я взагалі розплакалась. Ті песики, ті очі…це щось.  Хотілось усіх 10 забрати собі додому. Щоб нарешті хтось почав любити їх рівно настільки скільки вони зазвичай свого господаря, щоб більше не страждали.

Потім поїхала додому пообідати. Саша зараз через Одрі 24 на 7. Бачу, що внутрішньо ображений на мене через те, що мусить цяцькатись з Одрі без мене. Але…Я й сама знаю. Але відмінити роботу не можу.

На зйомці, як сказав оператор все пройшло швидко і бомбезно. Зняли промо-ролик, завтра будуть займатись його монтажем. Якщо все буде добре, то випустять десь через два тижні вже анонсувати передачу. А перший випуск на початку травня. Зараз час летить настільки швидко, що здається,  це буде завтра…

Дуже хочу, щоб оцінили саме «свої». Мама, тато, Саша, які були не в захваті від цієї затії. Мені важливо, щоб вони мною пишались. Дуже! Зараз один Одрі мене підтримує. Йому вже значно легше. Тримається бодрячком. Хоча ще видно, що йому дуже пече, коли я мащу мазями. Ходить ображений після процедури близько години, а потім я підкупляю його їжею, йому нарешті можна все,  і він знову тулиться до мене.  Ну і звичайно цікаво, як це сприйме аудиторія…Це теж не менш важливий фактор. Від якого залежить все.

А завтра в Саші плановий візит до лікаря. Переживаю. Як завжди. Не знаю, як засну.