День 253 (17.03)

Дивне відчуття, коли ти і знаєш що можна поспати до 10, але при цьому прокидаєшся кожні дві - три години, щоб перевірити чи не проспала. Десь під ранок від моїх рухів навіть Саша прокинувся. Почав переживати чи в мене все добре. Коли дізнався причину почав бурчати, що сама не сплю і йому не даю. Просто сама не розумію чому, але було дуже тривожно. Тому я вилізла з біжу а десь о 7, вдягнула спортивки і вилізла в цілодобову кав’ярню по каву собі і Саші. Такий собі сюрприз. Як же на дворі добре. Вже відносно тепло. І я ввімкнула навушники - думала про своє. А капучино, яке я купила було безмежно смачним. Саша зацінив. Та, я ще тим романтиком буваю інколи.

Мені останнім часом дуже хочеться якихось пригод, бурхливих емоцій, хоча їх мені вистачає – все одно.  Але таких прогулянок на самоті я буду робити частіше.  Потім  в душі я нарешті зрозуміла, що вже далеко не така як була. Пішов 19 тиждень, зовсім скоро екватор, я не вірю. Вася каже, що скоро почую пиночки, вже чекаю з нетерпінням.

А потім була зйомка. Знімали першу частину випуску: «Привіт мам, ось ти і знаєш».  Мій монолог був не про те, яка я була «щаслива», коли дізналась. Розказувала правду. Серії по 40 хв, звичайно, що записувати одну це приблизно 6-7 годин, але це зовсім по іншому, ніж на Сніданку.  Завтра зйомка вдома.  Мої дні в основному зараз або робочі або з Сашою, але я дуже щаслива.  Я ніколи не отримувала таке задоволення від життя як зараз. Так, інколи важко, але то такі нюанси – завжди і всюди важко по своєму.  Одрі завтра ведуть до ветеринара на операцію. Я переживаю. Але треба йти спати.