Один рік мого життя

День 247 (11.03)

Спочатку ефір. Потім нарада. Тоді перекус і в інший павільйон працювати над шоу. О 9 зайшла додому. Це якщо коротко. До речі, поки я щось типу працюю, Саша потихеньку перевозить свої речі. Важко в тому плані, що його ранить, що моя карєра і життя кудись рухаються, а його стоїть на місці… Я це бачу. Хоча він недовольство і не виражав. А що з цим робити не знаю.

Це ж тимчасово… Його лікар, який, до речі, з ним на зв’язку весь час, каже, що місяць-два і якщо не буде заважати здоров’ю то будь ласка до праці. Він, ще й тут вже ходить до лікаря. Щоб контроль був і локальний, і дистанційний. Щоб нічого не пропустили. Знаю і бачу, як йому це все морально важко вивозити, але треба терпіти – заради майбутнього.

Мама його завтра приїде, сподіваюсь підніме йому трохи настрій. Сьогодні з другом бачився. Дні не проходять дарма. Але ставлю себе на його місце і розумію, що цього мало для щастя і морального спокою.

Треба йти спати – завтра ж ефір, а в мене безсоння. Хоча ефір – це не робота. Це задоволення.

Юлія Цюрик

Подобається

#2932 в Сучасна проза
#2097 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись