День 234 (27.02)

З новин: я вже в Ізраїлі. Політ пройшов добре. Але трохи нудило. Хоча це нормально в моєму стані, тож я просто прийняла цей факт і змирилась. Всього то 3,5 години терпіти…Кінець першого триместру як-не-як.

Так незвично і приємно бачити Сашу саме таким. Посвіжішав, посміхається, очі світяться. Про те що зробила аналіз ще не розказувала. Завтра куплю кекси і тоді. Це треба перекладач скачати, бо не зрозуміють мене – буде комедія. Але це буде завтра, не хочу загадувати як буде.

Щось я з подій ранку різко перескочила на вечір… взагалі не логічна. Повертаюсь.  Зранку я відвела ефір. Сьогодні вставала максимально важко і відчувала себе не дуже навіть після літру кави… Так, її мені можна пити. Був гість, тож все пройшло в формі діалогу. Приходив голова асоціації стартапівців в Україні – так, таке існує.  Він придумав багато цікавого. Деякі винаходи і нам приносив в студію.  Мені найбільше сподобалась ложка, яка трансформується в різних формах.  Типу маленька, середня і велика – це як мінімум зручно особливо в поїздках. В нього дуже багато винаходів пов’язані з кухнею.   Ще був чайник – термос. Прикольна штука. До речі згадала, що треба поїсти. Ну так, пора уже, бо не їла я десь з годин 11…Ранку! Просто так вийшло… Після роботи побігла віддати ключі Кірі ( вона буде з Одрі),  тоді за речами і одразу на таксі в аеропорт.  Рейс трохи затримали, але я вже о 21 була в Саші в палаті, мене пустили всього на 5 хвилин і то нелегально, просто дуже хотіла його побачити.  Ми якраз  разом з  його сестрою пішли в кімнату. Мені немає сенсу заселятись в другу, бо вона завтра їде. Ми ніколи до цього не залишались з нею на одинці, але от все буває в перший раз. Пили чай зі смаколиками і обмінювались щодо Сашиного стану спочатку. Я розпитувала про малого, як він там з татом, її роботу, вона про моє самопочуття. Розмова зав’язувалась все більше і більше і час сплив непомітно. Взагалі це й день дуже довгий і насичений, часом мені здається, що їх було два.