Один рік мого життя

День 228 (20.02)

Юху, ура, це сталось. Я виспалась. Це було продумано, бо весь наступний тиждень мені майже не спати. А організму то хочеться. Та й встала я тільки тому що почула запах з кухні. Бабуся весь ранок там чудувала. Потім ми жіночим царством пішли по закупи, а там ще трохи і я збиратись додому почала. Вдома в батьків так спокійно і безпечно, як ніде більше – цю атмосферу словами не передати. Мені знадобилось дуже багато років, щоб це зрозуміти, але добре, що це взагалі сталось. Я б якби була можливість щотижня до них їздила. Хоча мене зараз дуже нудить в маршрутках. Як каже мама: тепер їхня черга до мене їздити.

Що ще розказати…вечір неділі пройшов під лозунгом: «їж поки можеш». Я приїхала і весь вечір продивилась серіал. Потім заснула. Звичайно хотілось ще, але таке життя.

Юлія Цюрик

Подобається

#2925 в Сучасна проза
#2092 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись