День 225 (17.01)

Ось вже і четвер. Завтра їду додому, сама не вірю, але треба. Нічого скоро звикну вже до цих польотів, і недосипів….ще трошечки. Плани змінились, бо їду до мами на вихідні – треба допомогти.  Вона не просила, це моя ініціатива, просо я не можу по іншому. В неї завал на роботі і вона або за ноутом або в школі…В хаті не зварено їсти, не прибрано – тато злиться… Сам теж не встигає, бо весь час працює. А на вихідні ще й бабусині проблеми додались, ох!

Саша мене підтримав, я б сказала наполіг, щоб я поїхала до них, каже, що йому не буде сумно, бо в нього тепер є милий сусід. Та й дружина Афанасія дуже за Сашу піклується. Тут я не переживаю. Вона, щоб було зрозуміло, встигає сидіти коло хворого, збігати зранку по магазинах, приготувати смачненьке – щоб він їв поки можна і паралельно нас з Сашою нагодувати. Де в неї стільки енергії береться…бо мій максимум це купити собі булочку в магазині, а Сашу і так в лікарні непогано годують.  От взагалі не дивно, що вона така хороша, бо Афанасій теж.  В мене таке враження, що вони Сашу сприймають, як свою 5 дитину. Не знаю чому. Здається чужі люди, які знають нас два дні, але так піклуються, допомагають.

Щодо самого лікування Саші, то сьогодні лікар скорегував лікування на легші ліки. Вони не так сильно вдаряють на організм. Тішу себе надією, що скоро все стане на свої місця і ми поїдемо до моря. Тільки я, він і море….

Мабуть піду я збирати речі, бо бачу те що я пишу не зовсім конструктивне.