День 220 (12.02)

(12.02)

Через нічний переліт поспала сьогодні я аж три години. В літаку заснути не вдалось. Ще й були шумні сусіди.  Мама з двома малолітніми дітьми. Хлопчику десь 1, а дівчинці 3. І вони час від часу по черзі або разом верещали  і плакали. Невже я теж такою буду!? О ні, буду вдома сидіти, лиш би не таке.  З аеропорту вже так їхала автобусом. З пригодами. Бо мені дали менше здачі, ніж потрібно за квиток. Думали, що вийде обманути, а тут не пощастило. Правда англійську водій не розумів, як і я його мову. Благо добрі люди допомогли з перекладом. 5 шекелів то вам не жерти.

Мене вже стільки разів кидали на гроші, що зараз я до такого дуже зла. Та й кожна копійка на рахунку! Потім заселялась в номер, поки возилась з документами настав обід. Перше від вчора поїла. І одразу пішла до Саші.

Зустрічав мене з посмішкою, але весь трубках, під капельницею та в лежачому положенні.  Трохи посвіжів на обличчі, але дійсно зовсім трохи. Потім я пішла до лікаря. Поговорити. Сказав, що процес реабілітації важкий і трохи довгий, Саша молодець старається, виконує всі вказівки, бореться, тож все має бути добре.  Через 2-3 тижні Сашу відпустять додому. Швидко. Просто ліки можна пити і вдома, так як час від часу наглядатись у лікаря, місія цих лікарів буде виконана.  Ну це звичайно якщо не буде новоутворень. Враховуючи серйозність ситуації переїде на постійний догляд до мене, ну або мами, вже кого вибере собі в «наглядачі». Бо самому я йому жити точно не дозволю.

Сподіваюсь до народження малюка все налагодиться. Бо  як доглядати одразу за двома не уявляю.  Мені з Сашою дозволили побути до 8. Правда я ледь не заснула чекала поки закінчиться крапельниця. А коли йшла в кімнату трохи посиділа на лавочці, не могла надихатись. Тут +15. Не те, що в Києві.

Так от, прийшла я до кімнати, розстелила ліжко, і мала совість нарешті ввімкнути телефон. І почались смс, пропущені дзвінки, поки всім відписала і пояснила де я десь дві години минуло. Продюсер надіслав мені роботу. Прийдеться трохи раніше приїхати.  В мами там на роботі трабли, то в основному говорила вона. А Кіра скидала фотки Одрі і відео.  Він сьогодні був гіпер-активній – всіх смішив.    І багато їв. Дуже.  Здається, того корму, що він купив не вистачить.

Ну він певно росте і тому їсть все більше і більше, але я щось до цього не була готова. Насправді проблеми в цьому немає, Кіра докупить якщо що в супермаркеті, а я всього лиш скину гроші їй на карту.  Щось я захопилась  - давно вже не писала стільки тексту. Пора вже закінчувати.