День 216 (08.02)

День  216 ( 08.02)

Вчора виплакалась, випустила всі негативні емоції, прийшов час взяти себе в руки.  Немає часу на слабкість.  Сьогодні в Соніного Єгора день народження, мене запросили.  Я хоч і не хочу йти, але треба.  Може навпаки розслаблюсь, отримаю позитивні емоції.

На роботі все добре. Більш-менш.  Принаймні претензій не було.  Робоче життя кипить: рекламні зйомки, благодійні проекти, студійні справи… Але для цього всього треба ресурси, якого в мене немає. Знаю, що скоро буду сумувати за цим, але…

А одразу, як вийшла зі студії вирішила піти до Сашиної мами.  Їй зараз дуже потрібна підтримка, як і мені. Вона хоч і не розуміє всього масштабу катастрофи, бо цього не бачила, але все одно переживає.  Вона дуже схудла – певно через нерви.  Вже вдома – з лікарні виписали.  Ми разом писали лікарю, Саші дозволили поговорити декілька хвилин.  Важко говорив. Чути було, що йому болить.  Нічого вся ця біль поступово зникне назавжди.

Після розмови мама ще більше розпереживалась і я мусила ще дуже довго її заспокоювати. Почали говорити по душах, розповідали одна одній самі сокровенні моменти життя і аж після цього обом полегшало. Розказала про першу неочікувану вагітність Сашиною сестрою, що була абсолютно не готова і якби не чоловік певно прийняла б хибне рішення. Про почуття провини перед донькою. Про те, як неочікуванно, бо в неї після перших пологів був діагноз «післяродове безпліддя», в її життя прийшов Саша. А він ще тим хуліганом був, давав усім жару і часто влипав в проблеми, але при цьому був дуже доброю дитиною. А ще про те як пережила смерть чоловіка. Ще зовсім молодого…

Додому я приїхала десь о 7. Втомлена. Хоча правильніше сказати просто виснажена. А на 9 на день народження. Ох краще б я поспала. Але треба!