Один рік мого життя

День 215 (07.02)

Я вже трохи звикла до реальності в якій зараз знаходжусь, рада що не гірше.

Одрі сьогодні дуже гіперактивний. Бігає весь час туди сюди. Нявкає біля дверей. Не розумію, що відбувається. А я хочу до мами в обійми, що в принципі нереально. Просила маму, щоб приїхала на декілька днів до мене, але не факт, що її відпустять з роботи. Тож все на волосині. Хочеться щоб хтось обійняв, зрозумів і пожалів. Друзів не хочу грузити, та й маму теж, просто вона все розуміє і без слів.

Зранку був ефір. Все ніби непогано. Але продюсер не задоволений, каже, що маю жахливий вигляд і що мене ніби викрутили, як ганчірку. Але, що я можу зробити. Я намагаюсь не нести проблеми на роботу, залишати всіх їх «за дверима», але ж те, що залишається завжди зі мною ніяк не замаскуєш. Ніякі уявні і примусові посмішки не допомагають.

Але краще про хороше. Мені сьогодні такий класний сон снився. Я і Саша сидимо на теплому пісочку біля океану і щось яро обговорюємо, споримо, сміємось. Такі щасливі. От чому це не реальність!?

Наче все налагоджується, але я морально дуже виснажена, втомилась бути сильною. Не можу вже! Ох, як з цього стану вибратись.

Юлія Цюрик

Подобається

#2930 в Сучасна проза
#2096 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись