Один рік мого життя

День 212 (04.12)

Нарешті Саша в звичайній палаті. Не можу сказати, що йому полегшало, але лікарі переконують, що найгірше вже точно позаду. Ох. Завтра мені вже додому. Не знаю як маю їхати… Лишати його одного…Безпомічного… На цілих 6 днів. Мама його не може приїхати, бо в неї немає закордонного, сестра вже подалась на візу, але платити такі гроші як я за терміновість не хоче. Вчора його мама, до речі, потрапила в лікарню з підвищеним тиском. Певно перехвилювалась. Саша зрозуміло нічого не знає. Тому йому дійсно прийдеться бути повністю самим і це дуже важко.

Сьогодні його від’єднали, як і обіцяли, від всіх трубок. Але страх мене все одно переслідує, хоч і переконують усі, що все буде добре. А ще новина дня, я ледь застібнула сьогодні джинси. Це звичайно ще від стресу, бо я його частенько заїдала, але сподіваюсь не тільки. І в середині хтось росте.

Здається, про все розказала, пішла я спати.

Юлія Цюрик

Подобається

#2924 в Сучасна проза
#2091 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись