День 203 (25.01)

Сьогодні особливий день. Мало того, що робочий день, та ще й святковий…для Саші. Йому сьогодні 27.  І ще місяць тому ми планували поїхати на гірки під Києвом…разом…але то таке.  В ефірі цю тему теж не оминули.  Був сюжет з привітаннями, знову ця «легенда» з тим, що він хворий. «Лікується в Ізраїлі, через декілька днів має операцію». От не соромно і не бридко вигадувати аж таке!?Ну пішов з роботи і що!? Хоча в мене закрадаються сумніви вже, а раптом це правда!? Раптом він пішов від мене саме через діагноз, щоб не була з ним-хворим, не страждала? Можливо я тішу зараз себе ілюзіями. От як дізнатись правду!? Я навіть не знаю кого запитати, бо кому вірити?! Я навіть зараз у тексті емоційна, але це дійсно мій душевний стан зараз. Я вже 100 разів передивилась той ранішній відео сюжет. Якось надто правдиво говорять, діагноз назвали, фото всілякі. Назву не запам’ятала, але кажуть, що в голові росла пухлина, на щастя, транспортабельна, але якби вона переросла дозволені норми для вирізання, то все. Загуглила про клініку, про яку розказували в сюжеті – ніби дійсно спеціалізується на такому. В моїй голові повний хаос! Зараз якось приведу себе в відчуття і буду щось дізнаватись…

( Той самий день, після 8) На сайті був номер лікарні, я поповнила рахунок і просто подзвонила в приймалюню.  Звичайно така інформація не розголошується, але я збрехала, що дружина, що він втік не зрозуміло куди і що я маю право знати правду. Та ще  й плакала в слухавку, звичайно, що мені повірили.   Передали телефон  його лікарю – коротше кажучи всі ті сюжети, то правда. У нього пухлина в мозку. Операція має бути 1 лютого. Кошти на неї вже назбирали, залишилось на реабілітацію. Пухлина вже великих розмірів, але поки що вирізати її реально, хоча рахунок вже пішов на дні.  Робили б вже, але організм до такого треба підготувати.

От чого він просто мені не сказав!? Мені дозволили приїхати. І я віддала останні гроші на квити півгодини тому. Відведу ефір і одразу поїду до нього.

Знаю, що не захоче мене бачити. Але мені все одно. На кону його життя.  І я це роблю навіть не заради нього чи себе, а заради того, хто в середині. У нього має бути живий тато! Хоча той тато ще той телепень, бо навіть нічого не розказав… Єдине, що не знаю – це як про все це розказати батькам. В них що не день, то якісь шокуючі новини.

Просто я відчуваю і знаю, що мушу поїхати, бо розкажу йому все і в нього з’явиться сенс життя, я впевнена. Ніколи навіть уявити не могла що потраплю в подібну історію…Все як в серіалах тільки з більш реалістичнішим сюжетом.  Зараз допишу в щоденнику і надішлю йому листівку з днем народження. А ще треба придумати куди подіти Одрі.  Батькам відвезти не встигну, а йому потрібна любов і турбота… Он вмостився на іншому краю ліжка і сопе. Хоча ще і кошення, але все розуміє.

Згадала, що не розказала за ефір. Там все більш-менш. Але з Мішою щось працювалось важко. Коли щось не виходить він одразу починає нити, мене це дуже дратує. Але то таке, треба закінчувати, бо рука болить писати.