Один рік мого життя

День 192 (12.01)

Туго, важко і через «одне» місце, але ефір відвели. Якщо чесно навіть не маю бажання про нього розказувати. У нас форс-мажор на форс-мажорі. Мені все було «не так» і все бісило. То оператор зазняв не з того ракурсу, то замість сюжету в ефірі показували нас, то в мене під час того як говорю порвався піджак, «весело» не те слово. І я вважаю, що не тільки я винна у всьому. Ох Саша, хотів як краще, але зробив гірше всім. А ще колеги, які бачили сюжет і знають, що ми разом, почали розпитувати «що», «як», «коли», «чому». Спочатку я намагалась відповідати ввічливо, але коли, тебе цим задовбують систематично… Чому про те, що ми «разом» ми розказували разом, а про те що розійшлись маю тільки я?! Хіба це справедливо?

Коротше кажучи, якщо підводити підсумки, то я просто втомлена, заплутана і розчарована. Не розумію, що робити і як жити далі.

Юлія Цюрик

Подобається

#2924 в Сучасна проза
#2091 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись