Один рік мого життя

186 (06.01)

Цілий день розкладала речі, намагалась себе зайняти чим завгодно, аби лиш не думати про погане, а краще взагалі не думати. З одного боку так хочеться поїхати до Саші, вимагати пояснень, попросити роз’яснити чому він зробив саме так, врешті розказати дещо, але з іншого боку в мене ж є хоч трохи гордості і вона мені цього робити не дозволяє. Так хочеться напитись, але ця функція мені не доступна, тож всього лиш час від часу плачу. Ні, я ще нічого остаточно не вирішила, але це моя…і його частинки, які я не можу не любити. Хоча любити це все таки грубо сказано. А ще дуже хочеться виговоритись. Якби ж зазирнути в майбутнє…Батькам принаймні зараз точно нічого казати не буду. Запропонувала дівчатам зустрітись, то прийдуть до мене в четвер Соня з Васею, може хоч трохи відволіктись вдасться. Вони звичайно здивувались, що на стару квартиру, але по телефону не розпитували. Зараз сходжу в супермаркет по смаколики батькам, через годину в мене автобус якраз встигаю приїхати до першої зірочки. Раніше я обожнювала Різдво, а цьогоріч в мене навіть немає відчуття свята.

Юлія Цюрик

Подобається

#2924 в Сучасна проза
#2095 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись