День 178 (27.12)

Ура. Я безмежно щаслива – моя рука знову вільна, ну майже.  Ще два тижні маю проходити з пов’язкою.  І обов’язково маю розробляти руку, щоб через два тижні вже остаточно про все забути. Це таке дивне відчуття, я таку легкість відчула як вперше нею порухала без, ніби вона літала. Здається моя рука тепер легко витримає пакети з 10 кілограмами чогось смачненького/ кручу- верчу рукою і ніби не дуже боляче, я б сказала це майже не відчувається. А ну, ще на руці повно синяків, так що про гіпс я не скоро забуду. До речі, це так дивно, коли я обіймаю Сашу, то відчуваю його одяг і свій, а не гіпс.

Тема з головними болями досі актуальна…Помітила, що п’є якісь таблетки, хоча лікар йому вже завершив лікування. Хоч би ще самолікуванням не займався.

Що сьогодні я дві години проговорила з мамою по відео-чату, щось скучились, гралась з Одрі, дивилась фільми з Сашою, складала меню на святковий стіл.

А ще: головна новина дня…у мене затримка. Поки один день і це не критично, але я щось переживаю. Я не готова до  дітей. Тільки не зараз! Просто з 18 років у мене все щомісяця зв розкладом, і так, для мого організму день це вже показник. Сподіваюсь, це все лиш стрес. Якщо до Нового року «ні», то 31  піду в аптеку за «дечим». Страшно! Якось не уявляю себе мамою від слова взагалі.  От Сашу, старшого на 6 років, так, а себе ні! Йому, до речі, нічого не кажу, от коли все стане відомо, тоді і! Взагалі на нього я зла, бо повелась на оце: «коли і, тоді і», а ми всього 2 місяці зустрічаємось. А якщо раптом!? Що тоді!!! Ох, пішла я спати, сподіваюсь це все таки самонакрут