День 177 (26.12)

Сьогодні я вперше в житті побачила Мирона, між іншим, мого майбутнього похресника, не просто на фото, а в живу - Марта запросила нас на тортик ввечері. Хлопці весь вечір провели за розмовами в вітальні, а ми з Мартою і Мироном тусили на кухні. Точніше крихітка майже весь час солодко спав в  люльці.  Він такий милий. Трохи пухкенький і дуже курносий. Не знаю, нащо це все пишу, але то таке.  Деякі риси нагадують Марту – очі, і губки, але це все вилами по воді писане, бо зараз він схожий виключно на прибульця.

Як би там не було, я зрозуміла, що до дітей, ще точно не готова. Якщо що в няні піде Саша, а не я, бо я весь час з малюком просто не витримаю. 

А ще сьогодні мама нарешті забрала мою посилку їм на Святого Миколая.  Вона розпаковувала їх, розмовляючи зі мною, по відеочату, і я аж розплакалась, як дивилась на її емоції радості. Останнім часом я дуже  сентиментальна. Рада, що їм сподобалось.  Сподіваюсь нових комплектів вже достатньо, щоб нарешті почати ними користуватись, а не складати мені «на весілля». Приїду і буду робити їм девізію, вони звикли економити на собі, не залежно від того є чи немає потреби, але так не можна! У кожної людини певно є, якийсь мікро-спогад-трагідія.  І у мене він дійсно пов'язаний з цим. Коли батьки сварились, бо мама хотіла викинути, а тато зашити. От так от буває… Не хочу це згадувати.

А в цілому п’ятниця видалась гарною, навіть чудовою.  Цікаво, що ж там мене чекає завтра.