День 173 (22.12)

Робити день народження в понеділок дійсно дивна ідея. Нам пощастило, що ми цього тижня не працюємо, а ось інші постійно дивились на час, майже не пили, бо ж завтра на роботу. Мій Саша теж не пив, але це окрема історія.

З цікавого погода на дворі дуже змінилась.  Почало дощити. Тому я максимально зменшувала перебування на вулиці, щоб як мінімум не захворіти. До речі, сьогодні був суд по аварії. Саша ходив як свідок, я ні – не захотіла, тим паче сказали можна когось одного. Провину водія не довели.  Нарешті можна до кінця перевернути цю сторінку життя. Ура. Сподіваюсь, про неї більше ніщо не нагадуватиме. Звичайно, крім мого гіпса, але я вже так звикла, що факт, що його знімуть наступного понеділка мене навіть трохи засмучує. Потім ще два тижні в пов’язці і о-ура моя рука, як новенька. Коротше кажучи, сумно точно не буде.

До речі, задумалась сьогодні, що набрала половину ваги, яку скинула. І ні, це НЕ погано, просто час вже приєднувати в своє життя спорт. Бо без нього тіло дуже «ряхле». Цікаво є тренування для людей із зламаними руками?! Відчуваю, що наврядчи, тому па-па спорт мінімум місяць. А так хотіла!

Пишу це нашвидкоруч, Саша в душі, я чекаю свою чергу, вже далеко за північ, і ми хвилин десять як повернулись з дня народження. Очі закриваються. А саме свято було класним.  Душевним. З Єгоровими друзями конект знайшли майже відразу, час летів дуже швидко. У Соні теж прорив – вона вперше готувала всі страви, що були на столі, а не просто замовила декілька з кафе. Так мило дивитись, як вона стає господинею, берегинею поруч з ним.  Невже я теж такою скоро буду?!Саша звичайно теж у багатьох речах мене змінив, але точно не так радикально.

 О чую як, мій хлопець, вимкнув душ. І що це означає!? Правильно,  у мене є дві хвилини, щоб зібрати речі і можна бігти киснути у ванній.